Постанова
Іменем України
06 червня 2019 року
м. Київ
справа № 336/4924/17
провадження № 61-16135св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Міністерство оборони України,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 14 листопада 2017 року у складі судді Наумова О. О. та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Онищенка Е. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що він проходив військову службу у Збройних Силах СРСР та у період з 21 серпня по 02 листопада 1968 року брав участь у бойових діях на території Чехословаччини. Внаслідок виконання службового обов`язку він отримав чисельні поранення, які пов`язані з проходженням військової служби, в результаті чого у 2016 році йому була встановлена третя група інвалідності. Він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, відчуває біль, психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування, тому вважає, що йому було завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 50 тис. грн та просив стягнути з відповідача на свою користь.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 14 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявність шкоди ще не свідчить про обов`язок її компенсації, так як необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності, правильно визначивши суб`єкт такої відповідальності. Позивачем не доведено факт вчинення Міністерством оборони України протиправних дії або бездіяльності щодо спричинення йому моральної шкоди, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини саме відповідача в заподіянні шкоди.
Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 14 листопада 2017 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Судукасаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 14 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 22 лютого 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що право на відшкодування моральної шкоди виникло у нього з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності висновком медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК). Обов`язок держави відшкодувати завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як уповноважений орган державного управління. Суди попередніх інстанцій не врахували глибину його фізичних і моральних страждань, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у життєвих та виробничих стосунках.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду міста Запоріжжя.
26 червня 2018 року справа № 336/4924/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову у Збройних Силах СРСР та у період з 21 серпня по 02 листопада 1968 року приймав участь у бойових діях на території Чехословаччини, де отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови (контузія головного мозку), спини, лівої руки, обох ніг.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК від 29 серпня 2016 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з пораненнями та захворюваннями, які пов`язані з проходженням військової служби.
Позивач неодноразово проходив курси стаціонарного лікування в медичних установах у зв`язку з наявними у нього травмами та захворюваннями.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).