ПОСТАНОВА
Іменем України
13 червня 2019 року
Київ
справа №204/1134/17(2а/204/91/17)
адміністративне провадження №К/9901/44566/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 204/1134/17(2а/204/91/17)
за позовом ОСОБА_1
до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпрі
на постанову Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2017 року (у складі судді Самсонової В.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року (у складі колегії суддів: Панченко О.М., Іванова С.М., Чередниченка В.Є.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення позивачу пенсії за віком;
- зобов`язати відповідача призначити з 21 жовтня 2016 року пенсію за віком позивачу, як не працюючому пенсіонеру з надбавкою до пенсії, як дитині війни, з врахуванням пільгового стажу роботи в районах Крайньої Півночі з 09 листопада 1982 року по 01 березня 1990 року та заробітної плати відповідно архівної довідки №2556 від 02 вересня 2011 року
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що дії відповідача щодо неможливості призначення пенсії позивачу лише з підстав відсутності Договору між Україною та Ізраїлем з питань пенсійного забезпечення є необґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 31 серпня 2017 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №204/1134/17(2а/204/91/17), витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В.
Верховний Суд ухвалою від 12 червня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу №204/1134/17(2а/204/91/17) та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 13 червня 2019 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України.
У 2000 році позивач виїхав на постійне проживання до Ізраїлю.
Згідно трудової книжки Серії НОМЕР_1, заведеної 12 жовтня 1982 року, позивач має загальний трудовий стаж 40 років 8 місяців 29 дні, з яких 7 років 3 місяці 23 дні - період роботи в районах Крайньої Півночі, що також підтверджується архівною довідкою від 02 вересня 2011 року за № 2556, виданою відділом по справам архівів Адміністрації міста Новий Уренгой.
21 жовтня 2016 року представник позивача звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії позивачу.
Листом від 27 жовтня 2016 року № 2032/02-56 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії. Відмова мотивована тим, що відповідно до статей 8, 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг мають громадяни України за місцем фактичного проживання у межах України. Відповідно до статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Відповідно до пункту 1.1. Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації). Відповідно до пункту 2.9. Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації). Порядком № 22-1, на думку відповідача, не передбачено представництво, яке ґрунтується на договорі та здійснюється за довіреністю, для подання заяви на призначення пенсії. Також відповідач зазначив, що в наданому паспорті позивача відсутній запис про місце реєстрації в Україні (знятий з реєстрації в 2000 році), тому призначити пенсію позивачу немає законних підстав. Інше чинним законодавством не передбачено.
В протоколі засідання комісії відповідача від 27 жовтня 2016 року № 5756 зазначені такі ж підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії, як і в листі від 27 жовтня 2016 року № 2032/02-56.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права задоволено позовні вимоги. Крім того відповідач зазначає, що проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та нових законодавчих актів на сьогодні не прийнято, а питання щодо врегулювання призначення пенсії особам, що виїхали на постійне місце проживання до іншої держави, з якою не укладено двостороннього договору залишається не вирішеним, правові підстави для поновлення пенсії за віком, як пенсіонеру, який мешкає за кордоном відсутні.
Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Тому, колегія суддів Верховного суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 як громадянин України, незалежно від його проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов`язаний відновити йому виплату пенсії.