ПОСТАНОВА
Іменем України
10 червня 2019 року
Київ
справа №826/14513/16
адміністративне провадження №К/9901/30920/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,
суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2016 (головуючий суддя: Кобилянський К.М.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017 (головуючий суддя: Мельничук В.П., судді: Лічевецький І.О., Мацедонська В.Е.)
у справі № 826/14513/16
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернулася до суду з адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ), в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2016 № 2201-1305 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку у сумі 52281,06 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2017, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення норм підпункту 271.1.1 пункту 271.1 ст. 271, пункту 286.1 ст. 286, пункту 287.7 ст. 287 Податкового кодексу України (далі - ПК), ст.ст. 9, 71, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. За доводами позивача судами не було дано оцінки його доводам про неправомірність здійсненого відповідачем розрахунку суми податку.
Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити її без задоволення як безпідставну, а судові рішення - без змін.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності; є власником 36/100 від нежитлових приміщень в будинку площею 1710,2 кв.м., яке знаходиться у будинку за адресою: АДРЕСА_1 та займається таким видом діяльності, як: здавання в оренду власного нерухомого майна.
У зв`язку із наявністю вказаного майна ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2016 № 2201-1305 про визначення податкового зобов`язання із земельного податку у сумі 52281,06 грн.
За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 ст. 14 ПК земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 ст. 269 ПК платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 ст. 270 ПК об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 ст. 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 287.8 ст. 287 ПК власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У частинах першій та другій ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 № 21-775а17.
Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Зокрема, у розумінні зазначених норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-то набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.
Відповідно до пункту 291.3 ст. 291 ПК юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
За пунктом 291.2 ст. 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
У пункті 269.2 ст. 269 ПК також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
За підпунктом 4 пункту 297.1 ст. 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.