ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/1573/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Приватного підприємства "Технології туризму" та Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ярош А.І., суддів - Разюк Г.П., Принцевська Н.М.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2018 (суддя Петренко Н.Д.)
за позовом Приватного підприємства "Технології туризму"
до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради
про стягнення збитків
за участю:
позивача: Фатєєва І.В. (адвокат)
відповідача: Оксюта В.В. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство "Технології туризму" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило стягнути з Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради (далі - відповідач) фактичні витрати понесені у зв`язку із придбанням дитячого табору "Сонячний" у розмірі 225 000, 00 грн. за договором купівлі-продажу від 07.11.2006, а також нараховані на цю суму за період з 07.11.2006 по 31.07.2018 інфляційні втрати у розмірі 782 122, 50 грн. та 3 % річних у розмірі 79 187, 67 грн., покласти судові витрати на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі ч. 1 ст. 660, ч. 1 ст. 661 ч. 2 ст. 22, ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України позивач як покупець має право вимагати у продавця (відповідач) відшкодувати збитки у разі вилучення майна покупця на підставах, що виникли до продажу товару на користь третьої особи за рішенням суду.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.11.2018, позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради на користь Приватного підприємства "Технології туризму" кошти у розмірі 225 000, 00 грн.; стягнуто з Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради на користь Приватного підприємства "Технології туризму" судовий збір у розмірі 2 959, 00 грн.; в іншій частині вимог - відмовлено; стягнуто з Приватного підприємства "Технології туризму" на користь Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Суд першої інстанції, виходив з того, що укладаючи договір купівлі-продажу від 07.11.2006 позивач як покупець не знав і не міг знати про незаконність прийнятих Сергіївською селищною радою Білгород-Дністровської міської ради рішень щодо віднесення дитячого табору "Сонячний" до комунальної власності та його приватизації шляхом продажу, що призвело до вилучення у покупця предмету договору купівлі-продажу на користь третьої особи за рішенням суду. Сукупність встановлених обставин, передбачених ч. 1 ст. 661 Цивільного кодексу України, утворює склад цивільного правопорушення, що є підставою для застосування цивільно-правової відповідальності, у зв`язку з чим частково задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів у розмірі 225 000, 00 грн. При цьому, судом встановлено, що трирічний строк позовної давності у спірних правовідносинах позивачем не пропущений, оскільки відраховується з 04.08.2015 - з дня ухвалення постанови Вищого господарського суду України, якою витребувано від позивача та передано на користь держави в особі Фонду державного майна України цілісний майновий комплекс - дитячого оздоровчого табору "Сонячний". В той же час, суд враховуючи те, що договором купівлі-продажу від 07.11.2006 не передбачено повернення коштів, тому дійшов висновку, що прострочення боржника виникає з моменту пред`явлення йому вимоги відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. Оскільки позивачем не надано суду доказів пред`явлення відповідачу вимоги про повернення коштів у розмірі 225 000, 00 грн., то прострочення зобов`язання не настало, а відтак позовні вимоги позивача в частині стягнення індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми є передчасними.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.03.2019 рішення суду першої інстанції змінено в частині розподілу судових витрат шляхом стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 39 645, 00 грн., в іншій частині рішення залишено без змін.
Апеляційний суд визнав правомірним часткове задоволення позовних вимог позивача, у той же час, враховуючи обґрунтованість розміру судових витрат відповідача на оплату послуг адвоката, що підтверджені належними доказами, наданими суду в порядку встановленому процесуальним законодавством, змінив рішення у цій частині та задовольнив вимоги про стягнення витрат відповідача на адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 39 645, 00 грн.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення місцево господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та постанову суду апеляційної інстанції і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що суди невірно застосували положення ч. 2 ст. 530, ст. 1192 Цивільного кодексу України, оскільки захист порушеного майнового права та інтересу позивача полягає у відшкодуванні матеріальних (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів, сума яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи, а тому стягнення збитків з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних має не штрафний, а компенсаційний характер. Судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, і зокрема, ст. ст. 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надано належної правової оцінки розміру судових витрат з урахуванням їх обґрунтування, пропорційності до предмету позову та складності справи. Крім цього, в порушення Європейської конвенції з прав людини судами не забезпечено ефективного способу захисту порушеного права позивача.
Також, з касаційною скаргою до Верховного Суду звернувся і відповідач, в якій просить скасувати постанову та рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього 225 000, 00 грн.
Касаційна скарга відповідача обґрунтована порушенням судами норм матеріального права, оскільки до вимоги щодо стягнення грошових коштів у зв`язку з вилученням за рішенням суду товару у покупця повинні застосовуються положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, грошові кошти, сплачені за договором купівлі-продажу, не є збитками у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, а тому до вимоги про повернення цих коштів необхідно застосовувати положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу від 07.11.2006 року за умовами якого продавець (Сергіївська селищна рада) передав у власність позивачу на підставі рішення 4-ї сесії Сергіївської селищної ради V скликання від 18.08.2006 № 55 індивідуально визначене майно, будівлю дитячого табору "Сонячний". Відповідно до п. 2 цього договору позивачем за придбане майно сплачено 225 000, 00 грн.
26.07.2007 позивачем зареєстровано право власності на придбане майно.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2011 у справі № 8/17-114-2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2012, визнано недійсними рішення Сергіївської селищної ради та встановлено, що нерухоме майно цілісного майнового комплексу дитячого табору "Сонячний" є державною власністю, управління яким здійснює Фонд державного майна України, а Сергіївська селищна рада незаконно прийняла це майно у комунальну власність, оформила право власності за територіальною громадою та в подальшому розпорядилась ним шляхом прийняття рішень про включення цього об`єкту до переліку майна, яке підлягає приватизації в 2006 році, та продажу Приватному підприємству "Технології туризму".
В подальшому, 24.10.2011 до господарського суду поданий позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного підприємства "Технології туризму", Комунального підприємства "Білгород-Дністровське БТІ" про зобов`язання витребувати із незаконного володіння вказаного цілісного майнового комплексу - дитячий оздоровчий табір "Сонячний"; зобов`язання Комунального підприємства "Білгород-Дністровське БТІ" скасувати державну реєстрацію права власності Приватного підприємства "Технології туризму" на цілісний майновий комплекс - дитячий оздоровчий табір "Сонячний" шляхом скасування запису в реєстровій книзі про реєстрацію права власності за Приватним підприємством "Технології туризму" на вказаний цілісний майновий комплекс - дитячий оздоровчий табір "Сонячний"; зобов`язання Комунального підприємства "Білгород-Дністровське БТІ" здійснити державну реєстрацію за Фондом державного майна України права власності на вказаний цілісний майновий комплекс - дитячий оздоровчий табір "Сонячний".
Справа № 9/17-4528-2011 за вказаним позовом розглядалась судами неодноразово.
Постановою Вищого господарського суду України від 04.08.2015 прийнято рішення, яким позов задоволено частково, витребувано від Приватного підприємства "Технології туризму" та передано на користь держави в особі Фонду державного майна України зазначений цілісний майновий комплекс - дитячого оздоровчого табору "Сонячний".
Вилучення за рішенням суду придбаного майна спонукало позивача звернутися до господарського суду на підставі положень ч. 1 ст. 661 Цивільного кодексу України з вимогою про відшкодування договірних збитків з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Задовольняючи частково позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, шо відшкодування збитків можливе лише за наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права, завдання збитків та наявність причинного зв`язку між порушенням права та збитками; при цьому відповідальність продавця не може настати без його вини.
Обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 8/17-114-2011 та № 9/17-4528-2011, відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України є преюдиціальними при вирішення даного спору, та підтверджують, що станом на момент придбання позивачем будівлі дитячого табору "Сонячний", укладений між сторонами договір купівлі-продажу відповідав усім умовам дійсності правочину та не визнаний судом недійсним; право власності на відчужуване майно було зареєстроване за позивачем; про права третіх осіб на придбане майно позивачу стало відомо з судових рішень, а отже позивач був добросовісним набувачем вилученого за рішенням суду майна. Відповідач є недобросовісним набувачем дитячого табору "Сонячний", його вина та протиправна поведінка полягає в порушенні обов`язку попередити покупця про права третіх осіб на річ, а також про інші обставини, які можуть породжувати права третіх осіб на річ, що є предметом договору; невиконання продавцем передбачених законодавством обов`язків (причинно-наслідковий зв`язок), призвело до негативних наслідків (вилучення майна) для покупця. Сукупність наведених умов утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності шляхом стягнення з відповідача на користь позивача збитків у порядку, передбаченому ст. 661 Цивільного кодексу України у розмірі 225 000, 00 грн., які були сплачені за договором купівлі-продажу як вартість будівель дитячого табору "Сонячний". Відмовляючи у задоволенні позовних в частині стягнення інфляційних та трьох процентів річних, нарахованих на суму коштів, сплачених за договором купівлі-продажу, суди виходили з того, що норми законодавства та умови договору не визначають строків повернення грошових коштів, тому до визначення строку прострочення виконання грошового зобов`язання застосовуються положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а оскільки позивач не звертався до відповідача з вимогою повернути грошові кошти, сплачені за вилучене майно, тому вказані позовні вимоги є передчасними.
За результатами розгляду справи місцевий господарський суд розподілив судовий збір між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а заявлені відповідачем до стягнення витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги адвокатом у розмірі 50 000, 00 грн., з урахуванням положень ч. 3 ст. 126 ГПК України, зменшив, та стягнув з позивача на користь відповідача у розмірі 10 000, 00 грн.
Суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням суду в частині зменшення заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката обґрунтовуючи свої висновки тим, що відповідачем при заявлені до стягнення зазначених витрат дотримано вимоги ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", ч. ч. 1, 2 ст. 124, ч. ч. 1 - 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, оскільки попередній розрахунок суми цих витрат заявлений у першій заяві (відзиві) поданій по суті справи, підтверджений належними доказами (до матеріалів справи додано належним чином посвідчені копії табелів обліку та звіту про використання адвокатом робочого часу на надання правової допомоги по договору про надання правової допомоги від 30.08.2018 року № 2 за серпень, вересень та жовтень 2018 року, в яких зазначений опис наданої правничої допомоги та витрачений на це час), мотивований їх важливістю та доцільністю понесення, тому дійшов висновку про задоволення витрати відповідача на адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог (задоволена частина вимог складає 20,71 %, відмова - 79,29 %) у розмірі 39 645, 00 грн.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 4 ст. 611 цього Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
За вимогами ч. 1 ст. 661 вказаного Кодексу у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
При цьому положеннями ст. 660 наведеного Кодексу визначено, що якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред`явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред`явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем.
За змістом ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.