ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/22722/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Агрикова О.В., судді - Чорногуз М.Г., Хрипун О.О.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2018 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Акватера"
до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національний банк України
про стягнення грошових коштів
за участю:
позивача: Бережной Д.С. (адвокат)
відповідача: 1) Бауліна В.О. (адвокат), 2) Лазовський О.В. (адвокат)
третьої особи: Перевертун В.Г. (довіреність від 29.08.18),
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Акватера" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просило стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - відповідач) заборгованість за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 у розмірі 24977962,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок виконання позивачем обов`язку відповідача у зобов`язанні за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 в межах забезпеченої іпотекою частини заборгованості у розмірі 24 977 962,00 грн., позивач отримав права кредитора у кредитному договорі в частині виконаного зобов`язання.
Суди розглядали справу неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2019, позов задоволено повністю, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Такі висновки судів мотивовані тим, що позивачем як майновим поручителем правомірно реалізоване своє право на виконання взятих на підставі іпотечного договору № 35 від 29.05.2014 зобов`язань щодо погашення заборгованості відповідача перед третьою особою за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 шляхом сплати останньому коштів у розмірі вартості переданого в іпотеку майна, у зв`язку з чим до позивача як до майнового поручителя, який виконав забезпечене заставою зобов`язання за кредитним договором, перейшли усі права кредитора за цим зобов`язанням в обсязі, який був ним забезпечений та виконаний, тобто в межах суми виконаного ним за боржника зобов`язання.
У касаційній скарзі відповідач просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з покладенням усіх судових витрат відповідача на позивача, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що суди невірно застосували положення статей 11, 42 Закону України "Про іпотеку", статті 512 Цивільного кодексу України, оскільки належним чином не з`ясували правову природу спірних правовідносин, чим допустили зміну кредитора у кредитному зобов`язанні за відсутності належного виконання його умов щодо погашення кредиту у повному обсязі, допустили порушення процесуального законодавства не виконавши вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 11.10.2018, та порушили принцип диспозитивності.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
У відзиві на касаційну скаргу Національний банк України підтримав доводи викладені у касаційній скарзі, яку просив задовольнити у повному обсязі.
Однак відзив Національного банку України не може бути прийнятий до розгляду разом із касаційною скаргою виходячи із наступного.
Відповідно до приписів статті 295 частини 2 Господарського процесуального кодексу України відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
Згідно статті 297 цього Кодексу учасники справи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (ч.1). До заяви про приєднання до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору та докази направлення заяви іншим учасникам справи (ч.3).
Отже оскільки поданий відзив не містить обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги як це передбачено положеннями статті 295 частини 2 Господарського процесуального кодексу України, а за своєю суттю є приєднанням до касаційної скарги, однак Національним банком України не додано документу про сплату судового збору, а Господарський процесуальний кодекс України не містить положень щодо надання строку для усунення недоліків стосовно приєднання до касаційної скарги, такий відзив залишається без розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, Національним банком України (кредитор) та відповідачем (позичальник) укладений Кредитний договір № 19 від 03.03.2009, за умовами пункту 1.2. якого у рахунок відкритої кредитної лінії кредитор надає позичальнику кредит на суму 5 000 000 000,00 грн. на строк з 03.03.2009 по 03.03.2010 зі сплатою 16,5 відсотка річних.
В забезпечення зобов`язання позичальника, між Національним банком України (іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Акватера" (іпотекодавець) був укладений іпотечний договір № 35 від 29.05.2014, за умовами п. 1 якого цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 19 від 03.03.2009, із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним та продовжують строк користування кредитом, укладеного між іпотекодержателем та ПАТ "КБ "Приватбанк".
Згідно з п. 5 іпотечного договору позивач в забезпечення виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором № 19 надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно згідно опису, що міститься в додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього договору, а саме: нежитлова будівля в адміністративній будівлі літ. А-3 на ІІІ поверсі, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чкалова, будинок 27. Вартість предмета іпотеки складає 24 977 962,00 грн. (п. 9 іпотечного договору).
Враховуючи неналежне виконання позичальником кредитних зобов`язань Національний банк України звернувся до позивача з вимогою № 41-0009/57108 від 17.08.2017 щодо усунення порушень за кредитним договором № 19 від 03.03.2009, у якій іпотекодержатель вимагав від позивача сплатити заборгованість по кредиту в загальній сумі 4 406 807 568,50 грн.
З метою не допущення звернення стягнення на заставлене іпотечне майно, позивач на виконання виставленої вимоги сплатив на користь Національного банку України 24 977 962, 00 грн. в межах забезпечених іпотекою зобов`язань, що підтверджується платіжним дорученням № 360 від 24.10.2017.
13.11.2017 позивач звернувся до відповідача з листом № 17, у якому повідомив про сплату на користь Національного банку України 24 977 962,00 грн. за боржника, що призвело до заміни кредитора у зобов`язанні за вимогами у забезпеченому зобов`язанні, у зв`язку з чим вимагав оплатити на його користь заборгованість за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 у розмірі 24 977 962,00 грн.
Не виконання відповідачем вимоги про сплату частини забезпеченої заборгованості за кредитним договором стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення 24 977 962,00 грн. боргу.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
В силу положень статті 1 Закону України "Про іпотеку" та статей 572, 575 Цивільного кодексу України, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").
Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання (ч.2).
Положеннями статті 11 цього Закону встановлено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (ч.1). У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням (ч.2).
Згідно статті 17 наведеного Закону іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ч.1).
Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч.2).
Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (ч.3).
Згідно із статтею 42 наведеного Закону боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов`язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.
Частиною 3 цієї статті визначено зокрема, що майновий поручитель може виконати основне зобов`язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним. Цією нормою також передбачено, що майновий поручитель, який виконав основне зобов`язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.
Із наведених положень Закону України "Про іпотеку" вбачається, що у разі виконання майновим поручителем зобов`язання у відповідній частині, він має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.