ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 2-1409/11
Провадження № 14-137цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відділ ПВР, Департамент ДВС Мінюсту), ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (далі - ТОВ "Укрпромбанк"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова група "Вінниця-Буд" (далі - ТОВ "ПГ "Вінниця-Буд"),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3
на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року у складі судді Саєнко О. Б. та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року у складі колегії суддів Сопруна В. В., Медяного В. М., Матківської М. В.
у справі за скаргою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Відділ ПВР Департаменту ДВС Мінюсту, Масловський С. Л., ТОВ "Укрпромбанк", ТОВ "ПГ "Вінниця-Буд" на дії та бездіяльність державного виконавця, та
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст вимог скарги
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною скаргою, у якій просила визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту від 09 червня 2017 року про стягнення зі ОСОБА_1 виконавчого збору у виконавчому провадженні № 37487871 у розмірі 4 377 019,52 грн; зняти арешт із земельної ділянки площею 2,4261 га, що розташована у с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, з кадастровим номером НОМЕР_1 та цільовим призначенням - для житлової забудови та громадського призначення, що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 17 грудня 2007 року, накладений у межах виконавчого провадження № 37487871 постановою від 03 червня 2014 року.
Скаргу мотивовано тим, що заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30 березня 2012 року у справі № 2-1409/11 на задоволення вимог ТОВ "Укрпромбанк" про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2007 року № 03/КВ-07 у розмірі 43 768 375,23 грн звернуто стягнення предмет іпотеки - належну їй на праві власності земельну ділянку площею 2,4261 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ), що розташована у с. Зарванці Вінницького району Вінницької області.
Постановою державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту від 09 квітня 2013 року відкрито виконавче провадження № 37487871 з примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі зазначеного рішення суду, а постановою від 03 червня 2014 року накладено арешт на вказану земельну ділянку.
ОСОБА_1 зазначила, що ТОВ "Укрпромбанк" відступило право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ "ПГ "Вінниця-Буд". При цьому ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 11 грудня 2015 року замінено стягувача у виконавчому провадженні № 37487871 з ТОВ "Укрпромбанк" на ОСОБА_2 від якого ухвалою цього ж суду від 27 квітня 2017 року прийнято відмову від примусового виконання заочного рішення Вінницького районного суду від 30 березня 2012 року у справі № 2-1409/11.
Скаржниця зауважила, що постановою головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту від 09 червня 2017 року виконавче провадження № 37487871 закінчено. Однак арешт, накладений на належну їй земельну ділянку площею 2,4261 га, що розташована у с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, не знято та прийнято постанову про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 4 377 019,52 грн.
ОСОБА_1 вважала, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору та дії державного виконавця щодо незняття арешту з належного їй нерухомого майна є неправомірними, у зв`язку із чим скаргу просила задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року провадження у справі в частині вимог скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною та скасування постанови головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту від 09 червня 2017 року про стягнення виконавчого збору з боржника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 37487871 у розмірі 4 377 019,52 грн закрито. У задоволені вимог скарги ОСОБА_1 про зняття арешту із земельної ділянки площею 2,4261 га (кадастровий номер НОМЕР_1 ), що розташована у с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, відмовлено.
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що вказана справа в частині оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору належить до юрисдикції адміністративних судів.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що правові підстави для зняття арешту з указаної земельної ділянки відсутні, оскільки ОСОБА_1 не сплатила стягнутий постановою виконавця виконавчий збір, отже, дії державного виконавця є законними.
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 31 січня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що оспорювана ОСОБА_1 постанова виконавця про стягнення виконавчого збору оскаржується в порядку адміністративного судочинства.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що дії головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту щодо незняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 є законними та обґрунтованими.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
У травні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою на вказані судові рішення, які просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що, закриваючи провадження у справі в частині оскарження постанови про стягнення виконавчого збору, суди не звернули уваги на те, що виконавчий документ видано на виконаннязаочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 березня 2012 року, а тому ця справа має розглядатися судом, який видав виконавчий документ, за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а не адміністративним судом.
Крім того, ОСОБА_1 як майновий поручитель відповідає перед кредитором лише в межах вартості майна, переданого в іпотеку, та вона не мала можливості добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Виконавцем у межах виконавчого провадження № 37487871 не вчинено жодної дії, спрямованої на примусове виконання судового рішення та фактичне стягнення коштів з боржника на користь стягувача за рахунок реалізації земельної ділянки.
Отже, вказані обставини свідчать про неправомірність стягнення зі ОСОБА_1 виконавчого збору, у зв`язку із чим арешт, накладений на її майно в межах цього виконавчого провадження, повинен бути знятий з огляду на закінчене виконавче провадження.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 13 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена частково з огляду на таке.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Суди встановили, що 30 березня 2012 року заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області на задоволення вимог ТОВ "Укрпромбанк" за кредитним договором № 03/КВ-07 від 26 лютого 2007 року у розмірі 43 768 357,23 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну на праві власності ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,4263 га з кадастровим номером НОМЕР_3 та цільовим призначенням - для житлової забудови та громадського призначення, що розташована у с. Зарванці Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області.
28 лютого 2013 року на виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист № 2-1409/11.
09 квітня 2013 року головним державним виконавцем Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 37487871.
09 червня 2017 року постановою головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту на підставі статей 3, 27, 40 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII) стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту виконавчий збір у розмірі 4 377 019,52 грн.
ОСОБА_1 вважала, що правових підстав для стягнення з неї на користь Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту виконавчого збору немає, у зв`язку із чим оскаржила в судовому порядку, зокрема, постанову головного державного виконавця Відділу ПВР Департаменту ДВС Мінюсту від 09 червня 2017 року про стягнення виконавчого збору, яку просила визнати неправомірною та скасувати.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
У рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04, пункт 24) ЄСПЛ закріпив поняття "суд, встановлений законом", яке стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність.