Постанова
Іменем України
10 червня 2019 року
м. Київ
справа № 136/273/18
провадження № 61-1879св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В.М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке"
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке" на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 2 жовтня 2018 року в складі судді Кривенка І. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
21 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
На обґрунтування позову посилався на те, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,4606 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району. 3 березня 2014 року між ним та ТОВ "Прилуцьке" начебто було укладено договір оренди належної йому земельної ділянки, однак вказаний правочин ним не підписувався, а тому відсутнє його волевиявлення, доручень з даного приводу нікому не давав, що є підставою для визнання такого правочину недійсним.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Липовецького районного суду від 2 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 3 березня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Прилуцьке", загальною площею 3,4606 га, кадастровий номер НОМЕР_1, право оренди за яким зареєстроване реєстраційною службою Липовецького районного управління юстиції Вінницької області 29 червня 2014 року за № 6169650. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договір оренди є недійсним у зв`язку з відсутністю волевиявлення позивача на його укладання, що суперечить статті 203 ЦК України. При цьому, суди не знайшли підстав для застосування строків позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ТОВ "Прилуцьке" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Липовецького районного суду від 02 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 2 жовтня 2018 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами в порушення статті 267 ЦК України безпідставно не застосовано до вимоги позивача строк позовної давності. Зокрема заявник вказує, що судами не взято до уваги поведінку позивача щодо отримання ним з 2014 року орендної плати за використовувану земельну ділянку.
Відзив відповідачів на касаційну скаргу не подано.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Під час розгляду справи суди установили, зо ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,4606 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться на території Новоприлуцької сільської ради Липовецького району.
3 березня 2014 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ "Прилуцьке" договір оренди належної йому на праві власності земельної ділянки строком на 5 років, право оренди на яку було зареєстровано 29 червня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Суди також установили, що підпис в графі "Орендодавець" оспорюваного договору від 3 березня 2014 року виконаний не самим ОСОБА_1, а іншою особою, шляхом наслідування його підпису.
Мотивувальна частина.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Оскільки заявником судові рішення оскаржуються лише в частині незастосування судом позовної давності, перегляд рішень здійснюється лише в межах касаційних вимог.
Перевіривши доводи касаційної скарги, обговоривши питання застосування за встановлених фактичних обставин норм матеріального права та тлумачення цих норм у судовій практиці, Верховний суд у складі колегії суддів Другої судової палати касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.