ПОСТАНОВА
Іменем України
10 червня 2019 року
м. Київ
справа №285/4389/17
адміністративне провадження №К/9901/54787/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 285/4389/17
за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату (далі - Житомирський облвійськкомат), Міністерства оброни України (далі - Міноборони) про визнання протиправної відмови Міноборони у виплаті одноразової грошової допомоги, зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Міноборони
на рішення Новгород-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 05 лютого 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Коцюби О.М. та
постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Франовської К.С., суддів Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., -
ВСТАНОВИВ:
05 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати незаконним та скасувати висновок комісії Міноборони про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності 24 листопада 2014 року внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов`язку;
- зобов`язати Міноборони прийняти рішення щодо призначення йому, як інваліду 2-ї групи, одноразової грошової допомоги та виплатити в розмірі 200-х кратного прожиткового мінімуму на момент встановлення 2-ї групи інвалідності, у відповідності до частини другої статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - № 2011-ХІІ);
- зобов`язати Міноборони протягом одного місяця, з дня набрання судовим рішенням законної сили, подати звіт про його виконання;
- покласти судові витрати, у сумі 5700 грн, за отриману правову допомогу на відповідача.
Позов ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що у період з 10 січня 1986 року по 14 червня 1986 року проходив службу в Республіці Афганістан та приймав участь у бойових діях. Під час виконання військового обов`язку отримав вогнепальні поранення різного ступеня тяжкості. Внаслідок отриманих поранень з 24 лютого 1988 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності безстроково. При повторному медичному огляді від 19 січня 2015 року, згідно довідки до акта огляду МСЕК № 080876, йому було встановлено ІІ групу інвалідності з 24 листопада 2014 року, безстроково. 21 серпня 2017 року він звернувся до Новоград-Волинського військового комісаріату з проханням виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 200-х кратного прожиткового мінімуму на момент встановлення ІІ-ї групи інвалідності, у відповідності до частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ. Однак, йому було відмовлено, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Новгород-Волинський міськрайонний суд Житомирської області рішенням від 05 лютого 2018 року відмовив у задоволенні позовних вимог.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що інвалідність ОСОБА_1 встановлено значно раніше ніж прийняття Закону № 2011-ХІІ, а станом на березень 1988 року законодавством України не було передбачено виплату одноразової грошової допомоги такій категорії військовослужбовців. При цьому, суд першої інстанції вказав на те, що повторне встановлення позивачу групи інвалідності (вищої) у 2014 році не може вважатися підставою для виплати йому відповідної одноразової допомоги, оскільки підпунктом 4 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 та частиною четвертою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ окремо врегульовано питання встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, проте вказані норми у цьому випадку застосуванню не підлягають, оскільки сплинуло більше 2-х років після первинного встановлення інвалідності.
Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 травня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове, яким задовольнив позовні вимоги:
- визнав незаконним рішення Міноборони щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби;
- зобов`язав Міноборони вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, на дату встановлення інвалідності, а саме 24 листопада 2014 року, з урахуванням проведених виплат, та факту подання позивачем усіх документів передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 pоку № 975 (далі - Порядок № 975).
Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив із того, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.
Оскільки позивач не отримував одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності у 1988 році, а ІІ групу інвалідності позивач отримав з 24 листопада 2014 року, то оспорюване рішення Міноборони є протиправним.
26 червня 2018 року Міноборони звернулось до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року, а рішення Новгород-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 05 лютого 2018 року - залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" (далі - Закон № 328-V), яким, зокрема статтю 16 Закону № 2011-ХІІ викладено у новій редакції та введено правову норму щодо одноразової грошової допомоги, не визначено випадки застосування його положень шляхом зворотної дії в часі при врегулюванні відносин, які виникли до набрання ним чинності (01 січня 2007 року). А оскільки інвалідність позивачу встановлена під час первинного огляду 09 березня 1988 року, то вказане, не дає законодавчих підстав для призначення йому такої допомоги.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 липня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
Верховний Суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення їх без задоволення, а оскаржуваної постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, яка розглядається суди встановили, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, що підтверджується відповідним посвідченням, виданим 24 січня 2015 року (а.с. 12).
Відповідно до архівної довідки № 6/3/1-843, виданої центральним архівом філіалу військово-медичних документів Міністерства оборони Російської Федерації 24 липня 2017 року, позивач 14 травня 1986 року отримав важку контузію правого ока з розривом склери та гемофтальмом; переломом основи черепу у бойових діях при виконанні обов`язку військової служби на території ДРА при підриві танка на міні (а.с. 14).
Згідно довідки серії ВТЄ-11 № 008154, позивачу, за наслідками первинного огляду 09 березня 1988 року, встановлено ІІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: каліцтво отримане при виконанні обов`язків військової служби (а.с. 20).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААА № 080876 на підставі повторного огляду ОСОБА_1 19 січня 2015 року, йому встановлено ІІ групу інвалідності з 24 листопада 2014 року. Причина інвалідності - каліцтво отримане при виконанні обов`язків військової служби (а.с. 21).
21 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до військового комісаріату Новоград-Волинського ОМВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності з 24 листопада 2014 року (а.с. 22).
Згідно копії протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 101 від 29 вересня 2017 року, комісією вирішено, що оскільки ОСОБА_1 інвалідність встановлено до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 року № 3597-IV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, він не має права на одержання одноразової грошової допомоги (а.с. 23).
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ) (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.