ПОСТАНОВА
Іменем України
10 червня 2019 року
м. Київ
справа №645/5119/16-а
адміністративне провадження №К/9901/18745/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку у письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 645/5119/16-а
за позовом ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Адміністрації Фрунзенського району Харківської міської ради (в подальшому перейменованого в Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради; далі - Управління соцзахисту, відповідно) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Управління соцзахисту
на постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2016 року, ухвалену у складі головуючого судді Бондарєвої І.В. та
ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Мінаєвої О.М., суддів Макаренко Я.М., Шевцової Н.В., -
ВСТАНОВИВ:
28 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати нечинною відмову Управління соцзахисту від 01 вересня 2016 року у наданні ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, статусу члена сім`ї загиблого батька, ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби та видачі посвідчення члена сім`ї загиблого;
- зобов`язати Управління соцзахисту надати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, статус члена сім`ї загиблого ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби та зобов`язати відповідача видати йому посвідчення члена сім`ї загиблого.
Позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтував, зокрема, тим, що відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. При цьому, до членів сімей, зазначених у вказаній нормі Закону, належать, зокрема, діти, які не мають (і не мали своїх сімей, тобто, при одруженні вони втрачають статус члена сім`ї загиблого). Таким чином, оспорювана відмова Управління соцзахисту не відповідає чинному законодавству.
Фрунзенський районний суд м. Харкова постановою від 21 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року, задовольнив позовні вимоги:
- визнав протиправним рішення Управління соцзахисту від 01 вересня 2016 року про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого ОСОБА_3, померлого внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби;
- зобов`язав Управління соцзахисту надати ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби, та видати ОСОБА_1 посвідчення члена сім`ї загиблого.
Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач на час звернення до відповідача не був одружений, тобто не мав і не має власної сім`ї, суд вважає, що він є членом сім`ї свого батька, ОСОБА_3, який помер (загинув) внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби, тому рішення відповідач про відмову у наданні позивачеві статусу члена сім`ї загиблого ОСОБА_3, померлого внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби, є протиправним.
23 березня 2017 року Управління соцзахисту звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Фрунзенського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована зокрема, тим, що законодавець у Законі № 3551-ХІІ відрізняє поняття "загиблий" та "померлий". Пункт 1 статті 10 вказаного Закону містить 8 абзаців, в яких зазначені особи, на яких розповсюджується дія Закону, і у кожному абзаці вказується, що повинно було стати з особою яка мала певний статус, щоб члени сім`ї підпали під дію Закону та мали певні пільги по відношенню до інших громадян України, зокрема, наприклад, відповідно до абзацу 1 - загинути або померти, або пропасти безвісти, а відповідно до абзацу 2 - загинути або померти, абзац 3 - загинути.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
17 липня 2017 року від позивача до суду касаційної інстанції надійшли заперечення на вказану касаційну скаргу, в яких, ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Верховний Суд переглянувши судові рішення у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1, батьком позивача ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_3, який мав статус учасника бойових дій, що відповідачем не оспорюється.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 (а.с.8).
Причиною смерті ОСОБА_3, як зазначено у довідці до форми №106/о №175 від 06 травня 2014 року, виданою Харківською обласною лікарнею, є ділятоційна кардіоміопатія (а.с.17).
Згідно протоколу засідання Центральної ВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 1486 від 02.06.2014 р., захворювання рядового у відставці ОСОБА_3 - "ділятоційна кардіоміопатія", що стало причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2, захворювання і причина смерті ОСОБА_3 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.9).
12 серпня 2014 року позивач звернувся до Управління соцзахисту із заявою про видачу йому посвідчення члена сім`ї загиблого батька, ОСОБА_3
18 серпня 2014 року на підставі пункту 4 статті 10 Закону № 3551-ХІІ позивачеві було видане посвідчення як дитині померлого учасника бойових дій, яка навчається за денною формою навчання у вищому навчальному закладі ІV рівня акредитації, до закінчення навчального закладу, на період з 01 вересня 2014 року і до 30 червня 2015 року, але не довше ніж до досягнення 23 років.
19 серпня 2016 року, тобто після досягнення 23-річного віку, позивач повторно звернувся до Управління соцзахисту із заявою про надання йому статусу члена сім`ї загиблого батька, ОСОБА_3, як дитині загиблого, що не має ( не мав) своєї сім`ї (а.с.10).
Рішенням Управління соцзахисту від 01 вересня 2016 року відмовлено у наданні ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого ОСОБА_3, померлого внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби.
Також суди встановили, що позивач на час звернення до відповідача не був одружений, тобто не мав і не має власної сім`ї.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами статті 10 Закону № 3551-ХІІ чинність цього Закону поширюється чинність цього Закону поширюється на:
1) сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів;
сім`ї військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу, які призивалися на збори військовозобов`язаних Міністерства оборони, органів внутрішніх справ і державної безпеки колишнього Союзу РСР і загинули (померли) під час виконання завдань по охороні громадського порядку при надзвичайних ситуаціях, пов`язаних з антигромадськими проявами;
сім`ї загиблих під час Великої Вітчизняної війни осіб із числа особового складу груп самозахисту об`єктових та аварійних команд місцевої протиповітряної оборони, а також сім`ї загиблих внаслідок бойових дій працівників госпіталів, лікарень та інших медичних закладів;
сім`ї осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, поліцейських, які загинули або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час участі в антитерористичній операції, захищаючи незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України;
сім`ї осіб, які добровільно забезпечували (або добровільно залучалися до забезпечення) проведення антитерористичної операції (у тому числі здійснювали волонтерську діяльність) та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час забезпечення проведення антитерористичної операції (у тому числі волонтерської діяльності), перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
сім`ї осіб, які, перебуваючи у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
сім`ї осіб, які, перебуваючи у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету, територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час виконання такими добровольчими формуваннями завдань антитерористичної операції у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною гвардією України та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;