П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/1073/16
Провадження № 11-77апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року (суддя Келеберда В. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року (судді Аліменко В. О., Безименна Н. В., Кучма А. Ю.) у справі № 826/1073/16 за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни (далі - уповноважена особа, Фонд відповідно) про визнання протиправним і скасування рішення та
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до уповноваженої особи, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення відповідача, оформлене повідомленням від 04 січня 2016 року № 22/2-30, про нікчемність договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 31 липня 2014 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" і ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бочкарьовою А. В. (далі - Нотаріус) за реєстровим номером 2808.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири ПАТ "ВіЕйБі Банк" не було віднесено до категорії неплатоспроможних та не існувало жодних обмежень, які б перешкоджали позивачу й банку укласти договір. На думку позивача, оскаржуване рішення уповноваженої особи є безпідставним, протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 05 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, позов задовольнив.
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ПАТ "ВіЕйБі Банк"подало касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначило, що повідомлення про нікчемність правочину (договору) не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні приписів статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для сторін нікчемного договору, тому не може бути предметом спору. На підставі викладеного скаржник просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 березня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31 січня 2019 року справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 лютого 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 1 частини першої статті 345 КАС України.
Учасники справи заперечень (відзивів) на касаційну скаргу не надіслали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 31 липня 2014 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з платіжним дорученням від 31 липня 2014 року № 1395244 грошові кошти за вказаним договором у сумі 2 млн 51 тис. 568 грн 24 коп. внесені на рахунокПАТ "ВіЕйБі Банк".
На підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 733 ПАТ "ВіЕйБі Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних та розпочато процедуру виведення йогоз ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким призначено уповноваженою особою Фонду Славкіну М. А. строком на 1 рік - з 20 березня 2015 року по 19 березня 2016 року.
04 січня 2016 року уповноважена особа повідомила позивача про нікчемність договору купівлі-продажу квартири з підстав, визначених пунктом 3 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI).
Вважаючи рішення відповідача щодо визнання нікчемним правочину (договору) протиправним, Водерацька О. О. звернулася до суду із цим позовом.
Обставини справи її учасники під сумнів не ставлять.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , Окружний адміністративний суд м. Києва, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сторони при укладенні договору купівлі-продажу самостійно визначають ціну товару з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, визначених статтею 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При цьому за висновками судів попередніх інстанцій, відповідач не надав доказів продажу вказаної вище квартири за ціною нижчою або вищою від звичайних на час вчинення правочину.
Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.