ОКРЕМА ДУМКА
Судді Ситнік О. М.
13 березня 2019 року
м. Київ
У справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18)
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Запорізького обласного військового комісаріату (далі - Запорізький ОВК), Міністерство оборони України (далі - МОУ) про усунення від права на отримання державної грошової допомоги, пов`язаної зі смертю військовослужбовця, зобов`язання вчинити дії
за касаційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3
на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2017 року в складі судді Жукової О. Є. та ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2017 року в складі колегії суддів Подліянової Г. С., Гончар М. С., Кримської О. М.
За наслідками розгляду 13 березня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду вказаної справи, касаційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2017року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2017рокув частині вимоги усунути ОСОБА_2 від права на отримання державної грошової допомоги, пов`язаної із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_4 , змінено у мотивувальній частині. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2017 року та вказану ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2017 року залишено без змін. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2017 року щодо закриття провадження у справі за вимогою зобов`язати Запорізький ОВК і МОУ усунути ОСОБА_2 від прав на пільги, встановлені для члена сім`ї загиблого військовослужбовця статтею 15 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII«Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), змінено у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2017 року щодо закриття провадження у справі за вимогою зобов`язати Запорізький ОВК і МОУ усунути ОСОБА_2 від прав на пільги, встановлені для члена сім`ї загиблого військовослужбовця статтею 15 Закону № 3551-XII, змінено у резолютивній частині, виключивши з неї абзац другий з роз`ясненням позивачеві права на звернення з цією вимогою у порядку адміністративного судочинства. В іншій частині ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 березня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2017 року щодо закриття провадження у справі за вимогою зобов`язати Запорізький ОВК і МОУ усунути ОСОБА_2 від прав на пільги, встановлені для члена сім`ї загиблого військовослужбовця статтею 15 Закону № 3551-XII залишено без змін.
Із такими висновками Великої Палати Верховного Суду в повному обсязі не можу погодитися та з огляду на статтю 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюю окрему думку, керуючись наступним.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивачка просила: усунути ОСОБА_2 від права на отримання державної грошової допомоги, пов`язаної із загибеллю військовослужбовця ОСОБА_4 ; зобов`язати Запорізький ОВК, МОУ усунути ОСОБА_2 від прав на пільги, встановлені статусом члена сім`ї загиблого. Свої вимоги мотивувала тим, що її син ОСОБА_4 загинув під час виконання бойового завдання під участі в Антитерористичній операції на території Донецької області. 03 жовтня 2014 року вона отримала частину одноразової грошової допомоги, встановленої Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975). Крім того, вказувала, що частина вказаної одноразової грошової допомоги належить до виплати її колишньому чоловіку та батьку загиблого солдата - ОСОБА_2 . Посилаючись на те, що ОСОБА_2 пішов із сім`ї в 1989 році, ухилявся від обов`язку щодо утримання та виховання сина, вважає, що його згідно з положеннями статті 1224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) необхідно усунути від права на отримання державної грошової допомоги, у зв`язку із чим позивачка просила позов задовольнити.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК України в редакції від 03 жовтня 2017 року.
Частиною другою статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року), які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі органу влади чи органу місцевого самоврядування, не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Аналіз змісту статті 15 ЦПК України та статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
За змістом статті 165 цього Кодексу право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Частиною першою статті 166 СК України визначено, що особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
Таким чином ОСОБА_1 , будучи особою, яка на підставі вищевказаних положень законодавства, має право на отримання гарантованої державою виплати, просить зобов`язати відповідачів Запорізький ОВК і МОУ усунути від права на її отримання відповідача ОСОБА_2 - як іншу особу, яка згідно із Законом № 3551-XII та Порядком № 975 має право на отримання одноразової грошової допомоги в рівних з позивачкою частках.
Вважаю, що вказаний спір виник між двома фізичними особами щодо порушення права позивачки (матері загиблого військовослужбовця) на одноразову грошову допомогу, саме з боку ОСОБА_2 , який отримав вказану виплату як батько загиблого військовослужбовця, однак на думку ОСОБА_1 не має права на її отримання у зв`язку із ухиленням від виконанням ним своїх батьківських обов`язків.
Тобто спір направлений на перевірку наявності підстав для позбавлення останнього суб`єктивних особистих майнових прав, пов`язаних з батьківством.
Що стосується вимог, заявлених ОСОБА_1 до Запорізького ОВК, МОУ то, як встановлено судами, останнім вже здійснено виплату одноразової допомоги і такі дії позивачкою не оскаржуються. Тому питання про зобов`язання Запорізького ОВК, МОУ усунути від права на пільги (позбавити пільг) ОСОБА_2 також має вирішуватися у порядку цивільного судочинства, оскільки є похідними від спору про визнання наявності чи втрати ОСОБА_2 майнових прав, за наслідками підтвердження чи спростування факту виконання ним своїх обов`язків щодо дитини та усунення у зв`язку з цим від спадщини.
Отже, зі змісту позовної заяви вбачається, що спір стосується припинення певного виду майнових прав одного з батьків після смерті дитини. Такі висновки не визначаються як владними повноваженнями органів виконавчої влади, так і не залежать від їх рішень, дій чи бездіяльності, а можуть бути засновані чи скасовані лише з підстав, визначених нормативно-правовими актами у галузі сімейного та цивільного права. Тобто між учасниками справи - фізичними особами існує спір про право цивільне, що свідчить про приватноправовий характер відносин і спростовує висновки судів попередніх інстанцій про належність спору в цій частині до юрисдикції адміністративного суду.
Вважаю, що суди попередніх інстанцій неправильно зазначили, що вимога про зобов`язання Запорізького ОВК, МОУ усунути ОСОБА_2 від прав на пільги, встановлені для осіб, яким надано статус члена сім`ї загиблого військовослужбовця виник між позивачкою та суб`єктами владних повноважень з приводу оскарження їх дій, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги)- про безпосередню втрату відповідачем ОСОБА_2 . права на отримання грошової допомоги внаслідок неналежного виконання своїх батьківських обов`язків як санкції, визначеної саме нормами СК