П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 травня2019 року
м. Київ
Справа № 826/10400/16
Провадження № 11-1365апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року (суддя Огурцов О. П.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року (судді Коротких А. Ю., Файдюк В. В., Парінов А. Б.) у справі № 826/10400/16 за позовом Київської міської ради (далі - Київрада) до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Управління держреєстрації), державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кириленко Людмили Василівни (далі - Приватний нотаріус), державного реєстратора Управління держреєстрації Бродюк Ірини Юріївни (далі - Держреєстратор), державного реєстратора - державного нотаріуса Сьомої київської державної нотаріальної контори Гасс Вікторії Юріївни (далі - Державний нотаріус), треті особи: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про скасування рішень та
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2016 року Київрада звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідачів, у якому, враховуючи заяву про зміну позовних вимог, просила:
- скасувати рішення Приватного нотаріуса від 03 квітня 2015 року № 20513624 та від 02 лютого 2016 року № 28044920, № 28038738, № 28043030, № 28044424;
- скасувати рішення Держреєстратора від 07 та 08 липня 2015 року № 22640988 та № 22696544 відповідно;
- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно з індексним номером 40304197 ;
- скасувати рішення Державного нотаріуса від 17 березня 2017 року № 34312789, № 34311846, № 34313124.
На обґрунтування позовних вимог Київрада зазначила, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 23 березня 2015 року в справі № 753/5010/14-ц, яке набрало законної сили 08 липня 2015 року, визнано право комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київради на нежилі приміщення № 1-1 (групи приміщень № 1), з N°1 по № 1-1 (групи приміщень № 5), № 1 (групи приміщень № 6), № 1 (групи приміщень № 7), № 1 (групи приміщень № 8) (літ. "А") загальною площею 329,50 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 а (далі - спірне нерухоме майно), та витребувано це нерухоме майно від ОСОБА_2 у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київради. Під час розгляду справи № 753/5010/14-ц ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 18 червня 2014 року накладено арешт на спірне нерухоме майно. Зазначена ухвала набрала законної сили з моменту її постановлення судом, а тому з 18 червня 2014 року ні ОСОБА_1, ні інші особи не мали права здійснювати будь-які дії з нерухомим майном, у тому числі реєстраційні. Проте на порушення встановленої судом заборони щодо спірного нерухомого майна ОСОБА_1 зареєструвала право власності на зазначені нежилі приміщені та отримала свідоцтво про право власності на це майно. У подальшому ОСОБА_1 отримала інше свідоцтво про право власності, в якому змінено не лише площу, а й опис об`єкта нерухомого майна. Таким чином, Приватний нотаріус і Держреєстратор як уповноважені державою особи, приймаючи оскаржувані рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_1, підтвердили неіснуючі факти, а саме право власності, якого на момент прийняття цих рішень у ОСОБА_1 не було. Крім того, 15 червня 2017 року Київрада дізналася, що 17 березня 2017 року спірне нерухоме майно було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі рішень Державного нотаріуса від 17 березня 2017 року № 34312789, № 34311846, № 34313124, які було прийнято на підставі договорів дарування, укладених того ж дня між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . На думку позивача, вказані договори дарування є нікчемними й такими, що не породжують жодних правових наслідків і не потребують визнання їх недійсними в судовому порядку, оскільки всі дії з нерухомим майном вчинялися під час дії заборони (арешту).
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 02 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року, позов задовольнив.
Не погодившись з указаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 вересня 2017 року задовольнив частково касаційну скаргу ОСОБА_1 .: скасував постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2017 року, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 13 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року,позов задовольнив повністю.
Не погодившись із вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначила, що під час розгляду справи вона вказала на наявність цивільно-правового спору між Київрадою та скаржником. Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, розглядаючи спори щодо витребування майна із чужого незаконного володіння, суди під час їх розгляду мають установити всі юридичні факти, визначені статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема: чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи підстави набуття майна є законними, чи набувач майна є добросовісним набувачем тощо. З фактичних обставин у цій справі вбачається, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема щодо зміни власника приміщень після прийняття рішення Дарницьким районним судом міста Києва від 23 березня 2015 року від ОСОБА_2 до ОСОБА_1, отримання останньою свідоцтва про право власності, створення відповідно до положень законодавства та реєстрацією новоутвореного майна спочатку за ОСОБА_1, а в подальшому за ОСОБА_3 . Висловлюючи свої заперечення на адміністративний позов, ОСОБА_1 вказувала на те, що звернення Київради до суду з таким позовом не є ефективним способом захисту порушеного права позивача. Метою адміністративного позову позивач визначає реєстрацію свого права власності на спірне майно, тому ефективним способом захисту порушеного права за таких обставин є саме вирішення спору про витребування майна із чужого незаконного володіння. До того ж ОСОБА_1 і ОСОБА_3 не визнають право власності Київради на спірне майно. Вказані питання повинні бути вирішені в спорі про витребування майна із чужого незаконного володіння, який знаходиться в провадженні Дарницького районного суду міста Києва (справа № 753/1504/18). У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1, а ухвалою від 23 листопада 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 06 грудня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників з огляду на практику Європейського суду з прав людини про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01).
У відзиві на касаційну скаргу Приватний нотаріус зазначив про те, що висновки судів попередніх інстанцій суперечать установленим обставинам справи. Зокрема, у провину Держреєстратору ставиться обізнаність заявниці ОСОБА_1 про накладення арешту на майно, що не був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр). Проте Держреєстратор не міг знати про арешт, який не був зареєстрований у Реєстрі та накладений у межах цивільної справи, учасником якої він не був. Змінені позовні вимоги Київради щодо скасування прийнятого Приватним нотаріусом рішення взагалі не підпадають під юрисдикцію адміністративного суду та не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки рішення про державну реєстрацію права власності пов`язане із вчиненням нотаріальної дії, яку позивач не оскаржує. У зв`язку з викладеним Приватний нотаріус просить задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 і скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій.
Київрада у відзиві на касаційну скаргу зазначила, що позивач оскаржує виключно реєстраційні дії, здійснені державними реєстраторами. При цьому позивач не заявляв вимоги про визнання за ним права власності, а також будь-яких інших вимог, що мають розглядатись у порядку цивільного судочинства, оскільки рішеннями судів в інших справах, що набрали законної сили, такі вимоги вже розглянуті, в тому числі визнано право власності на нерухоме майно за Київрадою, встановлено безпідставність вибуття з комунальної власності цього майна та незаконність заволодіння ним ОСОБА_1 Оскільки спір про право на момент звернення з адміністративним позовом уже був вирішений, то вимоги про скасування реєстраційних дій належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, немає жодних підстав вважати цей спір цивільно-правовим. Виходячи із зазначених міркувань Київрада просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Інші учасники справи відзивів на касаційну скаргу не надіслали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, наведені в касаційній скарзі та у відзивах на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 10 січня 2011 року, укладеного між нею як покупцем і Колективним підприємством "Сезон" (далі - КП "Сезон") як продавцем, посвідченого Приватним нотаріусом, набула право власності на спірне нерухоме майно.
Відомості про право власності ОСОБА_1 на вказане нерухоме майно внесені до Реєстру Приватним нотаріусом 04 вересня 2013 року (номер запису 2361508) під час посвідчення договору іпотеки № 3755, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, запис у Державному реєстрі іпотек № 2363742.
28 вересня 2013 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено Приватним нотаріусом, на підставі якого цим нотаріусом у Реєстрі вчинено запис про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно (номер запису 2686870).
18 червня 2014 року Дарницький районний суд міста Києва за результатами розгляду заяви про забезпечення позову в цивільній справі № 753/5010/14-ц за позовом Прокуратури Дарницького району міста Києва в інтересах Київради до ОСОБА_1, ОСОБА_2, КП "Сезон", третя особа - Комунальне підприємство "Дирекція по обслуговуванню нежитлового фонду Дарницького району м. Києва", постановив ухвалу, якою наклав арешт на спірне нерухоме майно.
Рішенням від 23 березня 2015 року в цивільній справі № 753/5010/14-ц, яке набрало законної сили 08 липня 2015 року, Дарницький районний суду міста Києва позов Прокуратури Дарницького району міста Києва в інтересах Київради задовольнив частково: визнав право комунальної власності територіальної громади міста Києва в особі Київради на спірне нерухоме майно та витребував від ОСОБА_2 у комунальну власність територіальної громади міста Києва в особі Київради зазначене нерухоме майно.