П О С Т А Н О В А
Іменем України
05 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 638/17125/17
Провадження № 14-255цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р . , Князєва В. С . , Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І . , Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року (в складі колегії суддів Коваленко І. П., Овсяннікової А. І., Сащенка І. С.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання права та включення до переліку вкладників,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання права та включення до переліку вкладників.
ОСОБА_2 зазначив, що 21 грудня 2015 року між ним та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено договір банківського рахунку та відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 для безготівкових зарахувань та повернення коштів з депозитних рахунків, який надалі використовувався для поповнення та зняття готівкових коштів через касу банку.
07 квітня 2016 року між ним як позикодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" (далі - ТОВ "КІЦ") як позичальником було укладено договір, на виконання умов якого позивач перерахував 10 тис. грн на рахунок ТОВ "КІЦ", які останнє зобов`язався повернути йому на рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський", а також сплатити проценти за їх використання.
19 травня 2016 року на поточний рахунок позивача ТОВ "КІЦ" перерахувало кошти на виконання вказаного договору у загальному розмірі 10 тис. 088 грн 53 коп.
З 23 травня 2016 року на підставі рішення Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року № 14/БТ виконавчою дирекцією Фонду запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", а з 13 липня 2016 року - розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський".
Станом на день запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" у ОСОБА_2 на поточному рахунку № НОМЕР_1 залишок коштів становив 100 тис. 366 грн 16 коп.
У грудні 2016 року позивач отримав відшкодування від Фонду у розмірі 90 тис. 277 грн 45 коп., проте решта коштів, а саме перерахованих від ТОВ "КІЦ" на поточний рахунок позивача № НОМЕР_1 у розмірі 10 тис. 088 грн 53 коп., виплачено так і не було.
Переказ коштів у розмірі 10 тис. 088 грн 53 коп. на поточний рахунок позивача визнано нікчемним правочином на підставі положень статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI).
Посилаючись на те, що відповідачами не визнається його право володіти, користуватися та розпоряджатися коштами, які обліковуються банком на поточному рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 10 тис. 088 грн 53 коп., позивач просив визнати за собою право на отримання відповідно до Закону № 4452-VI відшкодування за рахунком № НОМЕР_1 на вказану суму, зобов`язати уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за рахунком № НОМЕР_1 на суму 10 тис. 088 грн 53 коп.; зобов`язати Фонд вчинити усі необхідні дії у межах наданих законом повноважень на здійснення виплати відшкодування коштів у межах гарантованої суми позивачу як вкладнику неплатоспроможного банку - ПАТ "Банк Михайлівський".
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 05 березня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано право ОСОБА_2 на отримання відповідно до Закону № 4452-VI відшкодування за рахунком № НОМЕР_1 на суму 10 тис. 088 грн 53 коп. Зобов`язано уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, зокрема за рахунком № НОМЕР_1 на суму 10 тис. 088 грн 53 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" щодо відмови у включенні позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, є неправомірними.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 31 травня 2018 року заяву уповноваженої особи Фонду про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Постановою Харківського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
У листопаді 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини пов`язані з невизнанням відповідачем цивільно-правової угоди та невиконанням її умов, а тому спір не є публічно-правовим та має розглядатись у порядку цивільного судочинства.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 11 березня 2019 року справу призначено до розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 27 березня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ОСОБА_2 оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції (частина шоста статті 403 Цивільного процесуального кодексу України; далі - ЦПК України).
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу прийнято та призначено до розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).