ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 761/4321/16-ц
провадження № 61-16255св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Венбест",
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою його представником - адвокатом Коваленком Андрієм Олександровичем, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року, ухвалене у складі судді Піхур О В., та рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Болотова Є. В., та за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест", поданою його представником Христич Оленою Володимирівною, на рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест" (далі - ТОВ "Венбест") про відшкодування майнової та моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що йому на праві власності належить приватний будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1. З метою охорони належного майна у період з грудня 2008 року по січень 2011 року уклав з ТОВ "Венбест" відповідні договори, на виконання яких у будинку та інших господарських приміщеннях було встановлено сигналізацію, визначено коло довірених осіб, які повинні оповіщатись у разі спрацювання сигналізації.
Зазначав, що у листопаді 2013 року з метою догляду за будинком та подвір`ям прийняв на роботу різноробочого ОСОБА_4, якого поселив на другому поверсі гаража. Останній мав вільний доступ до підсобних приміщень та двору, в присутності власника міг виконувати роботи у будинку.
Наприкінці березня 2014 року ОСОБА_1 виїхав із сім`єю за кордон, зачинив будинок, та активував сигналізацію.
У ОСОБА_4 виник злочинний намір заволодіти майном ОСОБА_1 . Він декілька разів штучно ініціював спрацювання сигналізації, перевіряючи дії та поведінку охоронної компанії; після їх приїзду називався охоронцем будинку; проводив з працівниками охоронної компанії огляд на предмет відсутності слідів протиправних дій щодо об`єкта охорони; залишив їм свій номер телефону як контактного на випадок повторення спрацювання сигналізації.
Переконавшись у тому, що охоронна компанія буде телефонувати йому, а не визначеним ОСОБА_1 довіреним особам, скористався цим, проник у будинок, вивів з ладу систему охорони та викрав коштовні речі, грошові кошти у національній та іноземній валюті, техніку тощо і зник з місця вчинення злочину.
У квітні 2014 року ОСОБА_4 затриманий і частина викраденого повернута, проте не було повернуто та не встановлено місцезнаходження такого майна:
- дублянки сірого кольору вартістю 30 000 грн;
- двох жіночих жилетів з хутра рисі вартістю 10 000 доларів США;
- жіночого жилету з хутра норки вартістю 5 000 доларів США;
- сережок з діамантами вартістю 12 000 грн;
- сережок марки "Frey Willie" вартістю 10 000 грн;
- обручки з білого золота з діамантами вартістю 18 000 грн;
- браслету марки "Frey Willie" вартістю 20 000 грн;
- обручки та сережок марки "Roberto Bravo" вартістю 10 000 доларів США;
- двох планшетів марки "Samsung Galaxy Tab 7.7 16 Гб" IMEI: НОМЕР_1 в корпусі сірого кольору з сім-карткою оператора "Укртелеком" вартістю 5 336,84 грн та "Samsung Galaxy Note 10.1" IMEI НОМЕР_2 вартістю 5 999 грн;
- фотоапарату марки "Canon" модель "SX 220HS" вартістю 6 000 грн, серійний номер 5046В015АА та "iPod Nano" 16 Gb s.n. DCYLJ9ZJF0GT вартістю 2 000 грн;
- грошових коштів у сумі 17 500 доларів США та 7 000 грн.
Вказує, що під час пограбування ОСОБА_4 пошкоджено будинок та систему охорони, вартість відновлювально-ремонтних робіт та заміни систем охорони склала 101 270 грн.
На думку позивача, відповідальність необхідно покласти на охоронну компанію, оскільки внаслідок її непрофесійних дій, порушення існуючих договірних відносин щодо порядку дій на випадок спрацювання сигналізації, ОСОБА_4 реалізував свій злочинний намір.
На підставі викладеного просив стягнути з ТОВ "Венбест" майнову шкоду у розмірі 1 303 701,34 грн та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
Встановивши порушення ТОВ "Венбест" умов договору, за які виконавець не несе майнової відповідальності, та факт затримання особи, яка вчинила злочин, і її засудження, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення майнової шкоди. Відмовляючи у позові в частині вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що її відшкодування договірними відносинами сторін не передбачено.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 11 квітня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Стягнено з ТОВ "Венбест" на користь ОСОБА_1 20 000 грн у відшкодування майнової шкоди.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
У травні 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коваленко А. О. подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що договір № 7375-ОП від 22 грудня 2008 року за своєю правовою природою є договором охорони, який в силу статті 995 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є спеціальним видом договору зберігання, тому майнова шкода, завдана внаслідок порушення умов вказаного договору, відшкодовується у порядку, визначеному статтями 950 та 951 ЦК України.
Крім того заявник вказує, на неврахування судами попередніх інстанції, що умова вказаного договору, якою обмежено відповідальність ТОВ "Венбест" сумою 10 000 грн, є нікчемною в силу положень частини третьої статті 614 ЦК України, тому завдана йому майнова шкода підлягає відшкодуванню у повному обсязі.
У травні 2017 року представник ТОВ "Венбест" - Христич О. В. подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Пунктом 5.3 укладеного сторонами договору встановлені умови звільнення від відповідальності виконавця договору, а саме, якщо особа, яка протиправно проникла на об`єкт та нанесла шкоду замовнику, затримана. ОСОБА_4, який проник на об`єкт охорони, затриманий, його вина встановлена вироком суду та частина речей повернута ОСОБА_1
Зазначило, що ОСОБА_1, допустивши на об`єкт охорони ОСОБА_4, створив неналежні умови для збереження майна та, виїжджаючи за кордон, не повідомив ТОВ "Венбест" про обставини, що можуть негативно вплинути на виконання заходів охорони, як того вимагає пункт 3.2.13 договору.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У липні 2016 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Приймака О. Ю. подав заперечення на касаційну скаргу ТОВ "Венбест", в яких просив відмовити у її задоволенні, посилаючись на доводи, викладені в його касаційній скарзі.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційних скарг, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.