ПОСТАНОВА
Іменем України
10 червня 2019 року
Київ
справа №826/25258/15
адміністративне провадження №К/9901/41395/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів - Пасічник С.С., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження
касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2016 (суддя Іщук І.О.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 (судді Твердохліб В.А., Костюк Л.О., Троян Н.М.)
у справі № 826/25258/15
за позовом "Представництва "ЕКОЛОГ" СП З О. О."
до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В :
У листопаді 2015 року "Представництво "ЕКОЛОГ" СП З О. О." (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.11.2015 № 0007022203, № 0007012203, № 0006992203, № 0007002203.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017, адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2017 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2018 касаційну скаргу разом з матеріалами справи було передано судді-доповідачу Васильєвій І.А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С.С. та Юрченко В.П.
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 10.09.2015 по 07.10.2015 (термін проведення перевірки продовжувався з 07.10.2015 по 15.10.2015 відповідно до наказу від 07.10.2015 № 2023), на підставі направлень від 10.09.2015 № 2009/26-55-22-03, № 2010/26-55-22-03, від 30.09.2015 № 2139/26-55-22-03, від 23.09.2015 № 2112/26-54-17-06 та № 2113/26-54-17-06, від 02.10.2015 № 2155/26-54-17-02, наказу від 31.08.2015 № 1778, згідно пункту 75.1 статті 75, статті 77 Податкового кодексу України, посадовими особами ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна планова виїзна перевірка Представництва "Еколог" СП. З.О.О." з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 22.10.2015 № 929/26-54-22-03/26610776 та встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України, що призвело до завищення відʼємного значення обʼєкта оподаткування за 2012 рік в сумі 9653 грн. та податку на прибуток всього у сумі 114 744 грн; статті 185, пунктів 198.3,198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 127 955 грн. та залишку відʼємного значення, який після відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у розмірі 5 грн в лютому 2014 року.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 09.11.2015 були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0007022203, яким зменшено суму відʼємного значення обʼєкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9 653 грн, № 0007012203, яким зменшено розмір відʼємного значення суми податку на додану вартість на 5 грн, № 0006992203, яким збільшено суму грошового зобовʼязання з податку на додану вартість на 159 994 грн, в тому числі 127 995 грн - за основним платежем та 31 999 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), № 0007002203, яким збільшено суму грошового зобовʼязання з податку на прибуток на 43 430 грн, в тому числі 114 744 грн - за основним платежем та 28 686 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Як вбачається з акту перевірки від 22.10.2015 № 929/26-54-22-03/26610776 та доводів касаційної скарги, фактичною підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобовʼязань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Київський завод ПТО", ТОВ "Електрохаус", ТОВ "Індепендент Груп",, які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними. Вказані висновки податкового органу ґрунтуються на інформації отриманої з баз даних податкового органу, відповідно до яких контрагенти позивача мають негативну податкову історію. Доводи касаційної скарги дублюють висновки акта перевірки та не містять обґрунтованих доводів про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Крім того, обґрунтування, наведені позивачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судом касаційної інстанції).
Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як субʼєкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовʼязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звʼязку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобовʼязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобовʼязань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звʼязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Згідно пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України обʼєктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні обʼєкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.