Постанова
Іменем України
22 травня 2019 року
м. Київ
справа № 554/9882/15-ц
провадження № 61-38381св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи - приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Соляник Аліна Вікторівна, Реєстраційна служба Головного управління юстиції у Полтавській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 лютого 2018 року у складі судді Шевської О. І. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 рокуу складі колегії суддів: Бондаревської С. М., Кривчун Т. О., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Соляник А. В., Реєстраційна служба Головного управління юстиції у Полтавській області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання за ним права власності на цю квартиру.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 13 серпня 2012 року позивач ОСОБА_1 відповідно до довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А. В., зареєстрованої в реєстрі за №4673, уповноважив відповідача ОСОБА_3 продати належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
17 серпня 2012 року між ним в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А. В., зареєстрований в реєстрі за №4807, предметом якого була житлова квартира АДРЕСА_1 .
Позивач у позові зазначав, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 17 серпня 2012 року укладений з порушенням вимог законодавства, всупереч інтересам позивача як власника майна, яке відчужувалося за даним договором, внаслідок зловмисної домовленості відповідача ОСОБА_3 як представника позивача з відповідачем ОСОБА_4, квартира була продана за заниженою ціною, а саме 161 000,00 грн, що є підставою для визнання цього договору недійсним.
Посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1, вибула з володіння позивача поза його волею, а внаслідок вчинення правочину під впливом зловмисної домовленості представника власника з іншою стороною, оскільки ОСОБА_3 є матір`ю відповідача ОСОБА_4, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_1, який діяв в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А. В., зареєстрований в реєстрі за № 4807, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 лютого 2018 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на наявність підстав для визнання правочину недійсним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 21 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та є обґрунтованими.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_3, при вчиненні оспорюваного правочину, діяла в межах та обсязі наданих їй ОСОБА_1 повноважень відповідно до довіреності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У червні 2018 року ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд для продовження розгляду.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 54 Закону України "Про нотаріат", в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, положення статей 232, 235, 238, частини другої статті 697 ЦК України.
Заявниками у касаційній скарзі звернуто увагу на те, що під час судового розгляду як в суді першої інстанції, так і суді апеляційної інстанції не було встановлено, у який спосіб, платно чи безоплатно було передано у власність відповідача ОСОБА_4 спірну квартиру, яка належала позивачеві; чи мала місце домовленість між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про безоплатну передачу у власність ОСОБА_4 спірної квартири; чи діяла представник за довіреністю відповідач ОСОБА_3, передаючи у власність відповідача ОСОБА_4 спірну квартиру, в інтересах свого довірителя чи ні; не встановлено чи мала місце воля довірителя на безоплатну передачу належної йому квартири відповідачем ОСОБА_3, чи було виконано повіреним відповідачем ОСОБА_3 вимоги частини першої статті 1006 ЦК України щодо виконання доручення та чи було прийнято довірителем позивачем ОСОБА_1 виконання доручення від відповідача ОСОБА_3
06 липня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
У вересні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на дотримання судами норм матеріального права та дотримання судом норм процесуального права, просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу мотивований тим, що позивач, уповноваживши її на продаж спірної квартири за ціну, на умовах та особі на її розсуд, повністю усвідомлював значення своїх дій та згідно свого вільного волевиявлення. ОСОБА_1 надалі не скасував довіреності, не оспорював її умови та не звертався до правоохоронних органів з заявами про погрози та примушування зі сторони свого ділового партнера ОСОБА_6 .
Також відповідач ОСОБА_3 у відзиві наголошує на тому, що ОСОБА_1 в той же час, ні в судових засіданнях, ні в апеляційній та касаційній скаргах не спростував тих обставин, наслідком яких стала видача довіреності на продаж спірної квартири ОСОБА_3, а саме. 20 серпня 2007 року ОСОБА_7 (на той час була дружиною ОСОБА_6 ) через свого представника ОСОБА_6 продала ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 за 50 000,00 грн.
При цьому, ОСОБА_1 при укладенні договору купівлі-продажу не передавав ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_7 грошей за придбання цієї квартири, у зв`язку з тим, що право власності на квартиру було оформлено на ОСОБА_1 формально, на прохання ОСОБА_6, на той час у ОСОБА_6 і ОСОБА_7 вже розладились сімейні стосунки, вони збирались розривати шлюб і зазначена квартира була фактично передана ОСОБА_7 в заставу під значну суму грошових коштів.
06 серпня 2012 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Соляник А. В., якою скасував 5 довіреностей на розпорядження майном і грошовими коштами, виданих ОСОБА_6
А 13 серпня 2012 року позивач чомусь видає довіреність ОСОБА_3 на розпорядження спірною квартирою, яку він вважає своєю приватною власністю. При цьому в судовому засіданні він стверджував, що видав таку довіреність тому, що боявся погроз ОСОБА_6 позбавити його життя. Однак, ця заява позивача ніякими доказами не підтверджена. Заява про притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за статтею 189 КК України подана позивачем лише 12 січня 2016 року, тобто через 4 роки після таких подій. Надаючи їй довіреність позивач нотаріусу не повідомляв жодних відомостей щодо погроз і примусу з боку ОСОБА_6
15 квітня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновків про залишення без задоволення касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 13 серпня 2012 року ОСОБА_1 згідно довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А. В., зареєстрованої в реєстрі за № 4673, уповноважив ОСОБА_3 продати за ціну, на умовах та особі на її розсуд належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
17 серпня 2012 року між ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі- продажу, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А. В., зареєстрований в реєстрі за № 4807, предметом якого була квартира АДРЕСА_1 .
Судами також встановлено, що оспорюваний правочин вчинявся на підставі таких документів: витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 16 серпня 2012 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 20 серпня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Грузуновою О. В. є власником квартири АДРЕСА_1 ; витягу з Державного реєстру правочинів від 20 серпня 2007 року; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29 серпня 2007 року; витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру обтяжень нерухомого мана про податкові застави, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру правочинів від 17 серпня 2012 року, де вказано, що за вказаними параметрами запиту інформація відсутня; звіту про незалежну оцінку від 14 серпня 2012 року, де ринкова вартість квартири вказана 160 173 грн; довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Соляник А. В., зареєстрованої в реєстрі за № 4673, якою уповноважив відповідача ОСОБА_3 продати належну позивачу на праві власності квартиру АДРЕСА_1 ; повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей (перевірка дійсності довіреності) від 17 серпня 2012 року, з якого вбачається, що на час укладення договору купівлі-продажу довіреність була дійсною; довідки наданої КП "ЖЕО № 2", з якої вбачається, що ОСОБА_1 не зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 .