ПОСТАНОВА
Іменем України
06 червня 2019 року
Київ
справа №2а/1270/6038/12 (812/1/13-н)
адміністративне провадження №К/9901/1237/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду у складі судді Мирончук Н.В. від 21 січня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гайдара А.В., суддів Ханової Р.Ф., Яковенка М.М. від 13 березня 2013 року, постановлених за наслідками розгляду заяви Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2012 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Лисичанську Луганської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Інспекція), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000191702 від 22 червня 2012 року.
Предметом перевірки судів у цій справі було рішення податкового органу щодо правильності визначення грошових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) за наслідками господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 з ПП "Сатур Л", ПП "МВВ Сєвєр", ПП "Румеб", ПП "Ферро-Л", ТОВ "Мівісс", ПП "Агро-Ойл" за період з липня 2010 року по грудень 2011 року.
ФОП ОСОБА_1 не погодився із рішенням Інспекції про заниження податкових зобов`язань за господарськими операціями із зазначеними контрагентами і послався на необґрунтованість висновків акту перевірки від 29 травня 2012 року за №123/1702/2626601834.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000191702 від 22 червня 2012 року.
Застосувавши при вирішенні спору норми податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок і обчислення сум податкового кредиту, суди дійшли висновку, що операції по поставці продукції ПП "Сатур Л", ПП "МВВ Сєвєр", ПП "Румеб", ПП "Ферро-Л", ТОВ "Мівісс", ПП "Агро-Ойл" є реальними, підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а відтак позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій.
Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 24 грудня 2012 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Інспекції на вказані судові рішення на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України).
У січні 2013 року Інспекція звернулась до суду з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2012 року.
Обґрунтовуючи свої вимоги, відповідач як на нововиявлені обставини посилався на те, що 12 грудня 2012 року на адресу Інспекції надійшов лист від ДПА у м. Києві від 30 жовтня 2012 року за №5071/7/07-0415, у якому зазначено, що співробітниками УОВПЗ УПМ ДПС у місті Києві викрито та припинено діяльність "конвертаційного центру", а саме в ході проведення слідчо-оперативних заходів встановлено, що в діяльності "конвертаційного центру" було задіяно з ознаками фіктивності, крім інших, ПП "Агро-Ойл", службові особи якого допитані та засвідчили свою непричетність до вказаного суб`єкта господарювання. Зазначав, що у зв`язку із наведеним постановами від 17 квітня 2012 року та 27 вересня 2012 року порушено кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України. Наведені відомості, на думку відповідача, могли вплинути на судове рішення, але такі обставини не були та не могли бути відомі суду й Інспекції під час вирішення справи.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2013 року, заява Інспекції про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами залишена без задоволення.
Такі рішення судів обґрунтовані тим, що наявні в матеріалах кримінального провадження відомості стосовно посадових осіб одного з контрагентів позивача та протоколи допитів свідків, на які посилається відповідач у своїй заяві, не є нововиявленими обставинами у розумінні статті 245 КАС України, й не можуть бути підставою для перегляду судового рішення.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, прийнятими за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд.
При цьому, мотивуючи касаційну скаргу, відповідач фактично посилався на ті ж обставини, що й в самій заяві про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року за ініціативою суду касаційної інстанції частково відновлено втрачене провадження в цій адміністративній справі.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.
Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій при постановленні оскаржуваних рішень норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.