ПОСТАНОВА
Іменем України
14 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/16744/17
Провадження № 12-255гс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Бакуліної С. В.,
суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Федорченка В. М.,
позивача -Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (представник - адвокат Бережний Д. С.),
відповідачів - Національного банку України (представник Ходюк О. Я.), Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (представники -адвокати Лазовський О. В. та Бауліна В. О.),
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" (попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів", далі - АТ "Нікопольський завод феросплавів") на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року (головуючий Сітайло Л. Г., судді Пашкіна С. А., Калатай Н. Ф.) у справі № 910/16744/17 за позовом АТ "Нікопольський завод феросплавів" до Національного банку України (далі - НБУ) та Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (попередні назви - Закрите акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", пізніше Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк", далі - АТ "КБ "Приватбанк"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства фінансів України, про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити дії.
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1.1. АТ "Нікопольський завод феросплавів" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до НБУ та АТ "КБ "ПриватБанк" про:
- визнання незаконною бездіяльності НБУ щодо неприйняття від АТ "КБ "Приватбанк" виконання зобов`язання (погашення заборгованості) за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року № 19 (далі - кредитний договір), укладеним між НБУ і АТ "КБ "Приватбанк";
- зобов`язання АТ "КБ "Приватбанк" виконати зобов`язання (погасити заборгованість) за кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості;
- зобов`язання НБУ прийняти від АТ "КБ "Приватбанк" виконання зобов`язання (погашення заборгованості) за кредитним договором шляхом зарахування грошових коштів у повній сумі заборгованості на власний рахунок.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про незаконну бездіяльність НБУ, яка виразилася у неприйнятті від АТ "КБ "Приватбанк" виконання зобов`язань (погашення заборгованості) за кредитним договором, укладеним між відповідачами, за якими АТ "Нікопольський завод феросплавів" є майновим поручителем. Позивач указує, що на рахунку АТ "КБ "Приватбанк" було достатньо грошових коштів для задоволення НБУ своїх вимог за кредитним договором, однак останній, незважаючи на приписи статті 73 Закону України "Про Національний банк України", пункти 43, 44 Технічного порядку проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 220, не вчинив дій щодо безспірного списання грошових коштів з рахунку АТ "КБ "Приватбанк", необхідних для погашення заборгованості за указаним договором.
1.3. Заперечення проти позову обґрунтовані відсутністю порушених прав та інтересів позивача як заставодавця, які підлягають судовому захисту, що унеможливлює задоволення його позову. Відповідачі зазначають про безпідставне посилання позивача на положення частини другої статті 386 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки звернення стягнення на майно на підставі договору застави визначено статтею 346 цього Кодексу і є законною підставою для припинення права власності заставодавця на передане в заставу майно, що взагалі унеможливлює порушення заставодержателем права власності заставодавця на заставлене майно.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. 24 жовтня 2008 року між НБУ (кредитор) та АТ "КБ "Приватбанк" (позичальник) укладено кредитний договір.
2.2. Відповідно до умов кредитного договору з урахуванням унесених до нього змін кредитор відкриває позичальнику кредитну лінію на суму 3400000000 грн на строк до 23 грудня 2016 року з оплатою 15 % річних.
2.3. З метою виконання зобов`язань за кредитним договором 25 березня 2015 року між НБУ (заставодержатель) та АТ "Нікопольський завод феросплавів" (заставодавець) укладено договори застави № 35, 38 та 39.
2.4. Відповідно до пункту 1.3 договорів застави № 35, 38 та 39 на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором заставодавець за цим договором надає в заставу рухоме майно у вигляді залізничного рухомого складу згідно з описом, що міститься в додатках 1 до цих договорів, які є його невід`ємними частинами (предмет застави).
2.5. За умовами вказаних договорів застави заставодержатель з метою задоволення своїх вимог має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором, їх не буде виконано. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за вибором заставодержателя в судовому або позасудовому порядку будь-яким зі способів: шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором; шляхом продажу заставодержателем предмета застави з укладенням договору купівлі-продажу з третьою особою - покупцем або на публічних торгах; шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса; іншим незабороненим чинним законодавством способом.
2.6. Згідно з пунктом 4.1 договорів застави № 35, 38 та 39 термін дії договорів - до повного виконання АТ "КБ "Приватбанк" зобов`язань за кредитним договором та усіма додатковими договорами до нього.
2.7. АТ "КБ "Приватбанк" своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконало, а саме в строк до 23 грудня 2016 року кредит та проценти за користування кредитом у повному обсязі не сплатило, внаслідок чого станом на 25 вересня 2017 року його заборгованість за кредитом становила 2603952426,02 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом - 56143005,20 грн.
2.8. 17 лютого 2017 року АТ "КБ "Приватбанк" електронним листом № 20.1.0.0.0/7-20535 повідомило НБУ про намір планового погашення 28 лютого 2017 року заборгованості за кредитними договорами, в тому числі за додатковим договором від 21 лютого 2014 року № 18 до кредитного договору, в розмірі 893800000 грн. У відповідь на зазначений лист НБУ висловив застереження щодо зменшення внаслідок такого погашення обсягу відповідальності фінансових та майнових поручителів за зобов`язаннями АТ "КБ "Приватбанк" перед НБУ, що, зі свого боку, може мати негативний вплив на спроможність АТ "КБ "Приватбанк" досягнути прийнятих умов реструктуризації корпоративного кредитного портфеля та структури забезпечення за ним. НБУ вважає неприпустимим зменшення обсягу відповідальності фінансового та майнових поручителів за рахунок наданої АТ "КБ "Приватбанк" державної фінансової підтримки.
2.9. 21 серпня 2017 року НБУ звернувся до АТ "КБ "Приватбанк" з вимогою № 41-0009/58357, в якій зазначив, що станом на 01 серпня 2017 року заборгованість позичальника за кредитним договором становить 2603952426,02 грн, у зв`язку із чим НБУ вимагає від АТ "КБ "Приватбанк" сплати заборгованості за вказаним кредитним договором у тридцятиденний строк, а у разі невиконання ним обов`язку з погашення простроченої заборгованості в тридцятиденний строк НБУ буде звертати стягнення на передане позивачем в заставу майно за договорами застави від 25 березня 2015 року № 35, 38 та 39.
2.10. Також НБУ звернувся до позивача з вимогами від 21 серпня 2017 року щодо сплати заборгованості за кредитним договором у тридцятиденний строк, та попередив позивача, що в разі невиконання цієї вимоги, НБУ буде змушений звернути стягнення на предмет застави за договорами застави № 35, 38 та 39.
2.11. Як зазначає позивач, зазначені вище обставини свідчать про умисну бездіяльність НБУ щодо небажання прийняти від боржника (АТ "КБ "Приватбанк") належне виконання зобов`язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує права позивача як майнового поручителя за договорами застави, оскільки за наявності в боржника грошових коштів для погашення заборгованості він зобов`язаний виконати своє грошове зобов`язання, невиконання якого призводить до прострочення та збільшення загальної суми заборгованості, що унеможливить виконання такого зобов`язання у майбутньому самим боржником і майновим поручителем та фактично призведе до втрати позивачем права власності на предмет застави.
3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 1 грудня 2017 року позов задовольнив частково.
3.2. Зобов`язав АТ "КБ "Приватбанк" виконати зобов`язання - погасити заборгованість за кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості. В іншій частині позову відмовив. Стягнув з АТ "КБ "Приватбанк" на користь АТ "Нікопольський завод феросплавів" судовий збір у розмірі 1600,00 грн.
3.3. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини, які свідчать про невиконання АТ "КБ "Приватбанк" основного зобов`язання перед НБУ за кредитним договором з підстав утрати останнім інтересу у виконанні зобов`язання саме боржником, оскільки НБУ може здійснити погашення заборгованості за виданим кредитом за рахунок майна, переданого в заставу незалежно від можливості АТ "КБ "Приватбанк" погасити такий кредит. Суд першої інстанції зазначив, що з огляду на встановлені обставини, які свідчать про можливість виконання АТ "КБ "Приватбанк" основного зобов`язання перед НБУ, проте неприйняття останнім такого виконання та невчинення жодних дій на стягнення коштів з банку, цілком обґрунтованим є звернення АТ "Нікопольський завод феросплавів" з позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага та недопущення втрати права власності на заставне майно, яким було забезпечено виконання банком основного зобов`язання.
3.4. Київський апеляційний господарський суд постановою від 16 серпня 2018 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 1 грудня 2017 року. Постановив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Стягнув з АТ "Нікопольський завод феросплавів" на користь АТ "КБ "Приватбанк" та НБУ по 2400,00 грн судового збору за подання апеляційних скарг.
3.5. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення НБУ дій, які свідчать про перешкоджання АТ "КБ "Приватбанк" виконання його обов`язку щодо погашення заборгованості за кредитним договором. Зважаючи на недоведеність обставин вчинення НБУ дій (бездіяльності) щодо перешкоджання виконання умов кредитного договору, положення чинного законодавства та умови договорів застави, суд апеляційної інстанції зазначив, що у НБУ не виникло безумовного права на набуття права власності на предмет застави за договорами застави, у зв`язку із чим дійшов висновку, що позивач не довів обставин, які б свідчили про існування реальної загрози порушення його права власності.
4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів
4.1. Не погодившись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року, АТ "Нікопольський завод феросплавів" звернулося з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просило скасувати зазначену постанову та прийняти нове рішення, яким скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 1 грудня 2017 року в частині відмови в позові до НБУ та закрити провадження у справі в цій частині; у решті рішення суду першої інстанції просило залишити без змін.
4.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, АТ "Нікопольський завод феросплавів" зазначило, що:
- обставини, які стали підставою для подання позову у цій справі, відносяться до суб`єктної та предметної юрисдикції адміністративних, а не господарських судів, оскільки пов`язані із вчиненням та/або невчиненням дій (бездіяльністю) НБУ як суб`єктом владних повноважень, який регулює діяльність комерційних банків в Україні, у тому числі шляхом надання стабілізаційних кредитів;
- апеляційний господарський суд безпідставно не врахував наявності обґрунтованого ризику порушення права власності позивача, який має місце внаслідок узгодженої недобросовісної поведінки сторін кредитного договору щодо навмисного невиконання умов цього договору з метою звернення стягнення на майно позивача;
- оскільки строк виконання зобов`язань за кредитним договором сплив і відповідно до наявних у матеріалах справи доказів на рахунках боржника у НБУ знаходиться достатньо коштів для погашення боргу, НБУ мав би надіслати вимогу АТ "КБ "Приватбанк" про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитним договором та за результатами невиконання такої вимоги списати у безспірному порядку суму заборгованості в повному обсязі з рахунків АТ "КБ "Приватбанк" відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України";
- з огляду на те, що нормами Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної особи на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, застосування такого способу захисту права позивача, як зобов`язання АТ "КБ "Приватбанк" виконати зобов`язання за кредитним договором перед НБУ відповідає вимогам чинного законодавства.
5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі
5.1. Оскільки АТ "Нікопольський завод феросплавів" оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб`єктної юрисдикції, справа разом із касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Щодо порушення права власності позивача на предмет застави невиконанням відповідачами зобов`язань за кредитним договором
5.2. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
5.3. У силу приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час подання позову, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
5.4. Згідно зі статтею 2 цього ж Кодексу господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
5.5. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
5.6. Таким чином правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні способом встановленим для захисту права та інтересу, внаслідок чого право або інтерес будуть імперативно відновлені.
5.7. Позивач зазначає, що він звернувся із цим позовом з метою захисту права власності на предмет застави превентивним способом (про вчинення відповідачами певних дій, спрямованих на виконання зобов`язань за укладеним ними кредитним договором), встановленим частиною другою статті 386 ЦК України.
5.8. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
5.9. Згідно із частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
5.10. Для захисту права власності особи в порядку частини другої статті 386 ЦК України суд повинен установити наявність реальної можливості порушення вказаного права в майбутньому внаслідок протиправного впливу іншої особи.
5.11. Загальне правило щодо набуття права звернення стягнення на заставлене майно законодавчо закріплено як можливість задовольнити свої законні вимоги за рахунок заставленого майна, що надається на підставі рішення суду. Інше може бути встановлено законом або договором.
5.12. Так, згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
5.13. Згідно із частиною першою статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
5.14. Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку з пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
5.15. Частинами першою та другою статті 560 ЦК України встановлено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.