Постанова
Іменем України
4 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 758/4878/14-к
Провадження № 51-1004 ск 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Щепоткіної В. В.,
суддів Кишакевича Л. Ю., Слинька С. С.,
за участю:
секретаря судового засідання Буланова О. П.,
прокурора Піх Ю. Г.,
захисника Музичука Є. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Заріцької О. А., яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Подільського районного суду міста Києва від 20 березня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100070001834, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився у місті Алчевську Луганської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає на АДРЕСА_2, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Подільського районного суду міста Києва від 20 березня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю вчинення ним вказаного кримінального правопорушення.
Прийняте рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачувався у завідомо неправдивому повідомленні про вчинення злочину, поєднаному із обвинуваченням особи в особливо тяжкому злочині із штучним створенням доказів обвинувачення, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 cт. 383 КК.
Так, у червні 2013 року в ОСОБА_1 виник злочинний умисел направлений на заволодіння шляхом обману майном ОСОБА_2 в особливо великих розмірах.
З метою реалізації свого умислу, ОСОБА_1 13 червня 2013 року, будучи попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про кримінальне правопорушення за ст. 383 КК, подав до прокуратури Подільського району міста Києва заяву про вчинення кримінального правопорушення. У своїй заяві ОСОБА_1 зазначив вигадані обставини, а саме, що ОСОБА_2 шляхом зловживання довірою, заволодів його грошовими коштами в розмірі 10 000 000 гривень. В якості підтвердження дій ОСОБА_2 разом із заявою ОСОБА_1 надав завідомо підроблену розписку ОСОБА_2 від 14 вересня 2012 року із наявними підписами останнього та свідків передачі коштів - ОСОБА_5, ОСОБА_4.
За заявою ОСОБА_1 . прокуратурою Подільського району міста Києва внесено відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42013110070000312 від 14 червня 2013 року з попередньою правовою кваліфікацією вчиненого кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 190 КК.
В подальшому, 30 вересня 2013 року, вказане кримінальне провадження за заявою ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК, було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року вирок Подільського районного суду міста Києва від 20 березня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор Заріцька О. А., посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази обвинувачення є допустимими та достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали правильної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Не застосувавши щодо ОСОБА_1 . ч. 2 ст. 383 КК, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Апеляційний суд в порушення вимог ст. 404, ст. 419 КПК доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, всіх доказів обвинувачення в апеляційному порядку повторно не дослідив та безпідставно залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 без зміни.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор Піх Ю. Г. не підтримала касаційну скаргу прокурора Заріцької О. А. Захисник Музичук Є. А. заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
За встановлених місцевим та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених в судових засіданнях доказів, висновок суду про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК, колегія суддів вважає правильним.