Постанова
Іменем України
06 червня 2019 року
м. Київ
справа № 761/9268/17
провадження № 61-48138св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Лесько А. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Національний музей історії України,
треті особи: генеральний директор Національного музею історії України Сосновська Тетяна Вікторівна, Міністерство культури України, Профспілка працівників Національного музею історії України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2018 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року у складі суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Національного музею історії України, треті особи: генеральний директор Національного музею історії України Сосновська Т. В., Міністерство культури України, Профспілка працівників Національного музею історії України, про визнання дій (бездіяльності) неправомірними, визнання наказів незаконними та їх скасування.
Позов мотивовано тим, що наказом від 13 липня 2015 року № 255 його було звільнено з посади головного інженера Національного музею історії України за пунктом 3 статті 40 КЗпП України, проте рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2016 року його позов було задоволено частково. Визнано звільнення на підставі наказу генерального директора Національного музею історії України від 13 липня 2015 року № 255, незаконним та скасовано його, поновлено позивача на посаді головного інженера Національного музею історії України з 14 липня 2015 року, визнано запис № 24 від 13 липня 2015 року у трудовій книжці про звільнення недійсним та зобов`язано Національний музей історії України Міністерства культури України внести відповідні відомості до трудової книжки, стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 106 912 грн 26 коп. без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів, стягнуто 1 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вказував, що зазначене рішення суду в частині поновлення позивача на роботі було допущено до негайного виконання, проте рішення не було виконано. 25 листопада 2016 року на повторну вимогу державного виконавця генеральним директором музею було видано наказ № 225 про поновлення його на посаді головного інженера без видання окремого наказу про тимчасову зміну штатного розпису (про введення у штатний розпис посади головного інженера на певний строк) у зв`язку з відсутністю посади головного інженера у штатному розписі на той час. Зазначав, що його не було поновлено на посаді, яку до штату не введено, що призвело до неможливості виплати йому заробітної плати за період роботи у листопаді 2016 року - січні 2017 року, а також позбавлено певних соціальних гарантій. Крім того, позивача не було ознайомлено з колективним договором та з правилами внутрішнього трудового розпорядку, не забезпечено виробничими засобами, не проінструктовано з техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежної охорони, з ним не було підписано трудового договору та не ознайомлено з посадовою інструкцією. Згідно відповіді Міністерства культури України керівництво музею не зверталося до Міністерства про внесення тимчасових змін до штатного розпису з подальшим їх затвердженням.
27 лютого 2017 року генеральним директором Національного музею історії України було видано наказ № 30-К про його звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва та праці, скорочення штату працівників. Вважає даний наказ незаконним, оскільки на час звільнення він не займав посади головного інженера, оскільки цієї посади не було у штатному розпису.
Посилаючись на викладені обставини просив визнати дії (бездіяльність) відповідача стосовно процедури його поновлення на посаді головного інженера неправомірними; визнати наказ № 225 генерального директора Національного музею історії України від 25 листопада 2016 року про поновлення на посаді незаконним та скасувати його; визнати наказ № 30-К генерального директора Національного музею історії України від 27 лютого 2017 року про звільнення незаконним та скасувати його; стягнути з відповідача судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено порушення Національним музеєм історії України законодавства щодо видачі наказів від 25 листопада 2016 року № 225 та від 27 лютого 2017 року № 30-к щодо процедури поновлення на посаді та подальшого звільнення ОСОБА_1, оскільки його було поновлено на посаді згідно із рішенням суду. Відповідачем було здійснено виплату усіх належних сум позивачу, згідно з рішенням суду, за час роботи на посаді головного інженера йому нараховано та виплачено заробітну плату, в подальшому позивача, в зв`язку зі зміною структури Національного музею історії України було звільнено, оскільки позивач відмовився від обрання однієї з вакантних посад, що були йому запропоновані, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2018 рокузалишено без змін.
Потанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно і всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_1 було поновлено на посаді на підставі рішення суду, відповідачем було здійснено виплату йому усіх належних сум, за час роботи на посаді головного інженера йому нараховано та виплачено заробітну плату, в подальшому позивача було звільнено з інших правових підстав, а саме: у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, оскільки він відмовився від запропонованих вакантних посад. Органом управління Національного музею історії України є Міністерство культури України, яке встановлює перелік та найменування посад у штатному розписі музею, тому внесення самостійних змін у штатний розпис відповідачем не передбачено, тому відповідач після поновлення позивача на роботі діяв до вимог закону, а саме за відсутності посади головного інженера звільнив позивача на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з`ясували обставини щодо неправомірності дій (бездіяльності) відповідача відносно виконання рішення суду про поновлення на роботі, зокрема, чи повинен був генеральний директор музею до видачі наказу про поновлення на посаді, видати наказ про тимчасову зміну шататного розпису із введенням посади головного інженера, яка на час поновлення у штатному розписі була відсутня, з подальшим поданням даного наказу на погодження до Міністерства культури України. Видача лише наказу про поновлення на посаді не є належним підтвердженням про відновлення порушеного права позивача за відсутності посади у штатному розписі Національного музею історії України. Наслідком таких дій є не нарахування заробітної плати, вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку. Суд апеляційної інстанції помилково зазначив про те, що відповідач не може самостійно вносити зміни у штатний розпис.
Відзив на касаційну скаргу на час її розгляду до суду касаційної інстанції не надходив.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.