ПОСТАНОВА
Іменем України
06 червня 2019 року
Київ
справа №804/16946/14
адміністративне провадження №К/9901/5705/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі судді Боженко Н.В. від 25 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Дадим Ю.М., суддів Уханенка С.А., Кругового О.О. від 12 травня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Уніплаза" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Уніплаза" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (далі - відповідач 1, Інспекція у Печерському районі), Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач 2, Інспекція у Красногвардійському районі), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просило: 1) визнати протиправними дії Інспекції у Печерському районі, які полягають у проведенні зустрічних звірок Товариства, за результатами яких складено акти №1538/26-55-22-08/38749066 від 02 червня 2014 року та №1754/26-55-22-08/38749066 від 20 червня 2014 року та №2032/26-55-22-08/38749066 від 24 липня 2014 року про неможливість проведення зустрічних звірок; 2) визнати протиправними дії Інспекції у Печерському районі щодо коригування показників податкової звітності Товариства в підсистемах автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок", у тому числі у автоматизованій інформаційній підсистемі "Система автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", сум податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість, які визначені Товариством, здійсненні на підставі актів №1538/26-55-22-08/38749066 від 02 червня 2014 року та №1754/26-55-22-08/38749066 від 20 червня 2014 року та №2032/26-55-22-08/38749066 від 24 липня 2014 року про неможливість проведення зустрічних звірок; 3) зобов`язати Інспекцію у Красногвардійському районі відновити показники податкової звітності Товариства в підсистемах автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок", у тому числі у автоматизованій інформаційній підсистемі "Система автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", сум податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість, які Товариство зазначило у податкових деклараціях з податку на додану вартість за періоди: квітень 2014 року, травень 2014 року, червень 2014 року; 4) зобов`язати Інспекцію у Печерському районі відновити показники податкової звітності Товариства в підсистемах автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок", у тому числі у автоматизованій інформаційній підсистемі "Система автоматизованого співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", сум податкового кредиту та податкових зобов`язань з податку на додану вартість, які Товариство зазначило у податкових деклараціях з податку на додану вартість за періоди: квітень 2014 року, травень 2014 року, червень 2014 року.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що дії відповідача 1 по проведенню зустрічних звірок вчинені ним з порушенням податкового законодавства; внесення змін до автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок" контролюючим органом можливе лише після визначення платнику податків зобов`язань та їх узгодження у встановленому законом порядку, а тому, оскільки за результатами проведення зустрічних звірок податкові повідомлення-рішення не приймалися й, відповідно, не узгоджувалися, дії відповідача по внесенню до зазначеної вище інформаційної системи даних на підставі висновків актів про неможливість проведення зустрічних звірок є протиправними.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, позов задоволено частково; визнано протиправними дії Інспекції у Печерському районі щодо коригування показників податкової звітності Товариства в підсистемах автоматизованої інформаційної системи "Податковий блок" та зобов`язано відновити такі показники.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача 1 щодо коригування показників податкової звітності Товариства та необхідності в їх відновленні, виходив з того, що невідповідність показників податкового кредиту та податкових зобов`язань, що задекларовані позивачем у деклараціях з податку на додану вартість за квітень, травень, червень 2014 року, показникам в інформаційній системі відповідача, має безпосередній вплив на права та інтереси підприємства, оскільки фактичною є зміна показників декларації платника податків, здійснена поза межами компетенції податкового органу з огляду на зміст статті 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України), якою визначено порядок подання декларацій до органів державної податкової служби.
Інспекція у Печерському районі подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. По суті ж, як вбачається із змісту касаційної скарги, відповідач 1 не погоджується із рішеннями судів попередніх інстанцій лише в частині задоволених позовних вимог.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилався на помилковість позиції судів попередніх інстанцій у даній справі, оскільки внесення до інформаційно-аналітичних систем податкової інформації є обов`язком податкового органу та така інформація є лише службовою інформацією і не визначає змісту прав та обов`язків платника податків, не порушує їх, а тому вважає, що підстави для задоволення згаданих позовних вимог відсутні.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 серпня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
<...> поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.
Таким чином обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.