Постанова
Іменем України
30 травня 2019 року
м. Київ
справа № 760/7455/17
провадження № 61-508 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В. М. (суддя-доповідач), Петров Є. В. та
Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач- ОСОБА_1
відповідач - Інститут модернізації змісту освіти,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року (у складі суддів: Геращенка Д. Р., Невідомої Т. О. та Пікуль А. А.),
ВСТАНОВИВ :
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась із цим позовом до Інституту модернізації змісту освіти та просила визнати заяви та накази від 31 січня
2017 року та 22 березня 2017 року неправомірними, визнати незаконним її звільнення, поновити її на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати їй завдану моральну шкоду.
Позовні вимоги мотивовано тим, що 08 квітня 2013 року її було призначено на посаду завідувачки сектору технічної та технологічної освіти відділу змісту та технологій навчання молодших спеціалістів відділення науково-методичного забезпечення вищої освіти ДУ "Інститут інноваційних технологій та змісту освіти". 26 серпня 2015 року у зв`язку з реорганізацією її було переведено на посаду методиста вищої категорії сектору безпеки життєдіяльності. Після чого, 01 лютого 2017 року у зв`язку зі змінами структури та штатного розпису Інституту її було переведено на посаду методиста вищої категорії відділу організаційно-аналітичного забезпечення та контролю за строковим договором на період відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною основного працівника - ОСОБА_2, до дати фактичного виходу останньої з відпустки. 27 березня 2017 року її було звільнено з посади у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Вважає переведення її на посаду за строковим договором та в подальшому звільнення незаконним та безпідставним. Зазначає, що при переведенні на дану посаду у зв`язку з реорганізацією були порушені вимоги закону, відповідно до яких при попередженні про вивільнення їй мала бути запропонована інша робота. Через примус та психологічний тиск з боку керівництва вона змушена була підписати заднім числом попередження про наступне вивільнення. Лише через деякий час, коли усі вакантні посади за фахом та освітою були розподілені між іншими працівниками, їй було запропоновано посаду в секторі безпеки життєдіяльності щодо якої вона немає жодного відношення, оскільки є освітянином. Також вважає, що керівництво ставилося до неї упереджено, змусило підписати заяву про переведення на посаду тимчасово відсутнього працівника, що є порушенням вимог статті 31 КЗпП України, оскільки вона працювала за безстроковим трудовим договором.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з відповідності дій відповідача вимогам закону,а саме вимогам статті 492 КЗпП України, а саме позивачку було персонально належним чином попереджена про наступне вивільнення працівників та запропоновано інші посади на тому самому підприємстві.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки при розгляді справи в суді першої інстанції не було доведено факту порушення відповідачем підстав звільнення позивача, висновки суду першої інстанції про відповідність дій відповідача вимогам трудового законодавства є правильними.
Находження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
В січні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано із Солом`янського районного суду м. Києва справу № 760/7455/17.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про виклик її в судове засідання та здійснення розгляду касаційної скарги за її участю, поновлення строків для витребування додаткових доказів; та витребування додаткових доказів у справі за позовом ОСОБА_1 до Інституту модернізації змісту освіти про визнання неправомірними заяви та наказів, визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 квітня 2018 року, постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодувати завдану їй моральну шкоду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили матеріалів справи, які мають значення для правильного вирішення справи, не надали жодної оцінки наданим нею письмовим доказам щодо наявності важких обставин в її житті, що зумовили психологічний стан, в якому вона перебувала, а саме смерті близької людини та психіатричного стану здоров`я. Крім того, посилалась на те, що відповідачем не були виконані вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 492 КЗпП України, що призвело на її думку до незаконного переведення, а згодом незаконного звільнення.
Відзив на касаційну скаргу
14 лютого 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив Державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просила залишити судові рішення без змін, а касаційну скаргу
ОСОБА_1 без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що касаційна скарга ОСОБА_1 необґрунтована, а судові рішення ухвалені при повному та всебічному дослідженні матеріалів справи та доказів наданих сторонами, оскільки при звільненні ОСОБА_1 ними були дотримані вимоги чинного законодавства України, а саме статті 36, 40 та 492 КЗпП України.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що з 26 серпня 2015 року ОСОБА_1 працювала на посаді методиста вищої категорії сектору безпеки життєдіяльності Державної установи "Інститут модернізації змісту освіти".
Наказом Міністерства освіти і науки України №41 від 12 січня 2017 року "Про структуру державної наукової установи "Інститут модернізації змісту освіти" затверджено нову структуру Інституту.
Наказами Державної наукової установи "Інституту модернізації змісту освіти" № 3 та № 4 від 18 січня 2017 року "Про затвердження структури та штатного розпису Інституту" з 01 лютого 2017 року була затверджена та введена в дію нова структура та штатний розпис Інституту.
У зв`язку з даними організаційними заходами та затвердженням нової структури Інституту, 31 січня 2017 року в порядку виконання вимог статті 492 КЗпП України ОСОБА_1 була попереджена про майбутнє вивільнення та одночасно їй було запропоновано дві посади: провідного спеціаліста сектору з охорони праці та безпеки життєдіяльності відділу адміністративної роботи або методиста вищої категорії сектору програмного забезпечення засобів навчання відділу засобів навчання та обладнання.
Від підписання попередження ОСОБА_1 відмовилася, у зв`язку з чим комісією в складі: заступника директора Левківського К. М., начальника відділу кадрів і розвитку персоналу Косар Г. В., начальника відділу адміністративної роботи Калінчева А. А., завідувача сектору безпеки життєдіяльності Дубрової Н. П. та головою профспілкового комітету
Вернидуб О. М. було складено акт.
Згодом позивачу була запропонована ще одна посада: методиста вищої категорії відділу організаційно-аналітичного забезпечення та контролю за строковим трудовим договором на час відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_2 до фактичного її виходу з відпустки.
Позивач погодилася зайняти вказану посаду, про що свідчить її особистий підпис на попередженні від 31 січня 2017 року № 2.1/10-122.
У цей же день ОСОБА_1 написала заяву про переведення її на посаду методиста вищої категорії відділу організаційно-аналітичного забезпечення та контролю за строковим трудовим договором на час відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_2 до фактичного виходу ОСОБА_2 з відпустки, з 01 лютого 2017 року.
На підставі заяви ОСОБА_1 було видано наказ № 35-к від 31 січня 2017 року про переведення її на посаду методиста вищої категорії відділу організаційно - аналітичного забезпечення та контролю за строковим трудовим договором на час відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною ОСОБА_2, з 01 лютого 2017 року до дати фактичного виходу останньої з відпустки.
У зв`язку із закінченням відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною ОСОБА_2 та поданою нею заявою від 21 березня 2017 року, Інститутом модернізації змісту освіти було видано наказ №56-к, відповідно до якого остання стає до роботи з 28 березня 2017 року.
Наказом № 58-к від 22 березня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади 27 березня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України.
Листом від 28 березня 2017 року ОСОБА_1 було повідомлено про звільнення та отримання трудової книжки, оскільки вона відмовилася від ознайомлення з цим наказом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд у складі колегії суддів вважає, що судове рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 Верховний Суд у складі колегії Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.