ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2019 року
Київ
справа №817/1619/14
адміністративне провадження №К/9901/4142/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.07.2014 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 26.08.2014 у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
У С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.03.2013 № 0001311742 про визначення грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 28680,90 грн, зокрема в сумі 22536,72 грн за основним платежем та в сумі 6144,18 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, від 25.03.2013 № 0001321742 про визначення грошового зобов`язання зі штрафних санкцій з податку з доходів фізичних осіб в сумі 510 грн, вимогу від 27.05.2014 № Ф-21 в частині сплати податкового боргу з єдиного внеску в сумі 49555,26 грн та рішення від 03.06.2014 № 0001121742 в частині застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 6127,41 грн.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що акт перевірки не містить посилання на первинні документи, які наявні у позивача та підтверджують витрати фізичної особи-підприємця. Контролюючий орган безпідставно не взяв до уваги витрати з придбання запасних частин на автомобіль, послуг з ремонту, технічного обслуговування та технічного огляду транспортних засобів, які використовувались в господарській діяльності з метою отримання доходу. Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізична особа-підприємець. Суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, яке не може бути у власності фізичної особи. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності. Реєстрація транспортного засобу за суб`єктом підприємницької діяльності-фізичною особою не передбачена. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" надає фізичній особі-підприємцю право вести спрощений облік доходів і витрат, при цьому не позбавляє таку особу права вести бухгалтерський облік витрат основних засобів, що підлягають амортизації, та витрат на утримання основних засобів. Підтвердженням використання позивачем основних засобів у межах господарської діяльності є здійснення вантажних перевезень на території України та за кордоном, оформлених заявками та договорами на перевезення, актами виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, міжнародними товарно-транспортними накладними.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 21.07.2014 позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення від 25.03.2013 № 0001311742 про визначення грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 28680,90 грн, зокрема в сумі 22536,72 грн за основним платежем та в сумі 6144,18 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, від 25.03.2013 № 0001321742 про визначення грошового зобов`язання зі штрафних санкцій з податку з доходів фізичних осіб в сумі 510 грн, вимогу від 27.05.2014 № Ф-21 в частині сплати податкового боргу з єдиного внеску в сумі 49555,26 грн та рішення від 03.06.2014 № 0001121742 в частині застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 6127,41 грн.
Житомирській апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.08.2014 залишив без змін постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 21.07.2014.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що витрати позивача, який у періоді, що перевірявся, перебував на загальній системі оподаткування, підтверджені первинними документами. Транспортні засоби, з ремонтом та обслуговуванням яких понесені витрати, використовувались в господарській діяльності позивача, що підтверджується первинними документами.
Державна податкова інспекція у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволені позову. Посилається на порушення судами норм матеріального права.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17.09.2014 відкрив касаційне провадження.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03.06.2019 призначив попередній розгляд справи на 04.06.2019.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 25.03.2013 № 0001311742 грошового зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 28680,90 грн, зокрема в сумі 22536,72 грн за основним платежем та в сумі 6144,18 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, є висновки контролюючого органу, викладені в акті від 15.03.2013 № 68/НОМЕР_1/17-116 планової виїзної перевірки за період з 01.01.2011 по 31.12.2012, про порушення вимог пункту 123.1 статті 123, статті 164, пункту 167.1 статті 167, статті 176, підпунктів 177.4, 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до завищення витрат в сумі 67543,18 грн за 2011 та в сумі 75267 грн за 2012 роки, які документально не підтверджені.
Контролюючий орган вважає, що витрати ФОП- ОСОБА_1 на реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів (витрати на придбання запасних частин до автомобілів, послуги з ремонту транспортних засобів та з технічного обслуговування транспортних засобів) не підтверджені, оскільки позивач не надав документів (актів виконаних робіт, актів на списання встановлених запчастин, проведених робіт з ремонту та техобслуговування) на підтвердження використання цих товарів у господарській діяльності, з них витрати в сумі 5080 грн, сформовані за операціями з придбання запчастин у платників єдиного податку. ФОП- ОСОБА_1 безпідставно відніс до складу витрат від`ємне значення курсових різниць, оскільки не надав підтверджуючих документів використання сум від`ємних курсових різниць у підприємницькій діяльності. ФОП- ОСОБА_1 безпідставно відніс до складу витрат кошти, витрачені на придбання послуг мобільного зв`язку у стільникового оператора - ПАТ "МТС Україна", за якими відсутні роздруківки розмов, журнали розмов або інші підтверджуючи документи використання послуг в господарській діяльності. ФОП- ОСОБА_1 безпідставно відніс до складу витрат витрати на реєстрацію, зняття з обліку та техогляд транспортних засобів, не зареєстрованих за фізичною особою - ОСОБА_1, а зареєстрованих за фізичною особою ОСОБА_1
ФОП ОСОБА_1 у період, що перевірявся, перебував на загальній системі оподаткування. Основним видом господарської діяльності була діяльність відповідно до КВЕД 49.41. - вантажний автомобільний транспорт.
Згідно з пунктом 177.1 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.
Відповідно до статті 138 ПК до складу валових витрат включаються витрати операційної діяльності, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Підпунктом 14.1.228 пункту 14.1 ст. 14 ПК визначено, що собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов`язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих товарів протягом звітного податкового періоду, виконаних робіт, наданих послуг.
У пункті 138.2 статті 138 ПК визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 139.1.9 статті 139.1 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до статті 51 Цивільного кодексу України до фізичних осіб-підприємців застосовуються нормативно-правові акти, які регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше прямо не встановлено законом.
Відповідно до статті 320 Цивільного кодексу України, статті 128 Господарського кодексу України власник - фізична особа має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.