ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 червня 2019 року
м. Київ
справа № 910/7066/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Хоменко І.М.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД",
представник позивача - Петраш С.А., адвокат (договір від 07.11.2017 б/н, ордер від 04.06.2019 № 429294, свідоцтво від 24.04.2012 № 4947),
відповідач - акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк",
представник відповідача - Заміховський М.М., адвокат (довіреність від 03.01.2019 № 11, свідоцтво № 21/1762),
третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Ойл",
представник третьої особи - не з`явився,
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД"
на рішення господарського суду міста Києва від 11.10.2018 (головуючий суддя Борисенко І.І.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 (головуючий Мальченко А.О., судді: Дикунська С.Я. і Жук Г.А.)
у справі № 910/7066/18
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Софа ЛТД" (далі - ТОВ "Софа ЛТД")
до акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Велес Ойл" (далі - ТОВ "Велес Ойл"),
про присудження до виконання обов`язку в натурі.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
ТОВ "Софа ЛТД" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Банку, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ТОВ "Велес Ойл", про присудження до виконання обов`язку в натурі, а саме передати ТОВ "Софа ЛТД" оригінали кредитного договору від 11.01.2013 № 4В13010И (далі - Кредитний договір) та усіх інших документів, що підтверджують перехід до ТОВ "Софа ЛТД" права вимоги до ТОВ "Велес Ойл" за Кредитним договором [платіжні доручення, квитанції тощо та всі інші документи, які свідчать про їх виконання на підставі договору поруки від 25.10.2016 № 4В13010И/П (далі - Договір поруки)].
Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ "Софа ЛТД" як поручителем погашена кредитна заборгованість боржника в розмірі 686 208 623,83 грн., тому Банк згідно з умовами Договору поруки та статтею 556 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) повинен вручити ТОВ "Софа ЛТД" оригінали документів, які підтверджують права останнього як нового кредитора.
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що:
- ТОВ "Софа ЛТД" жодним чином не обґрунтовує з посиланням на належні, допустимі та достатні докази дійсності виконання ним обов`язку боржника в обсязі, який мав би своїм наслідки припинення зобов`язання боржника перед Банком;
- законодавством не передбачено передачі кредитором поручителю саме оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, оскільки з огляду на частину третю статті 553 та частину третю статті 556 ЦК України поручителями можуть бути кілька осіб, і до кожної з них, хто виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Софа ЛТД" звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди:
- неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи;
- дійшли помилкового висновку про те, що у Банку відсутній обов`язок надати саме оригінали кредитних договорів, у зв`язку з чим неправильно застосували частину першу статті 556 ЦК України, яка передбачає обов`язок попереднього кредитора передати документи, які підтверджують обов`язок боржника.
Від Банку та ТОВ "Велес Ойл" відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 25.10.2016 ТОВ "Софа ЛТД" (поручитель) та Банком (кредитор) укладено Договір поруки.
Відповідно до пункту 1 Договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Велес Ойл" (боржник) своїх зобов`язань за Кредитним договором, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та у терміни відповідно до Кредитного договору.
Згідно з пунктом 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за Кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в термін, відповідно до Кредитного договору.
Пунктом 5 Договору поруки передбачено, що у випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.
Відповідно до пункту 6 Договору поруки поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.
Згідно з пунктом 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за Кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ами) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за Кредитним договором у частині виконаних зобов`язань.
Платіжним дорученням від 26.10.2016 № 359 поручитель перерахував Банку кошти на суму 686 208 623,83 грн., у графі "призначення платежу" якого зазначено: "виконання зобов`язань по кредитному договору № 4В13010И від 11.01.13 згідно договору поруки № 4В13010И/П від 25.10.16".
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для передання ТОВ "Софа ЛТД" оригіналів документів, які підтверджують права ТОВ "Софа ЛТД" як нового кредитора.
Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якою передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.