Постанова
Іменем України
30 травня 2019 року
м. Київ
справа № 753/15469/18
провадження № 61-7336св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - ОСОБА_2,
відповідач - приватне акціонерне товариство "Фанери та плити",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, на рішення Дарницького районного суду міста Києва, у складі судді Цимбал І. К., від 18 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Музичко С. Г., Рубан С. М., від 11 березня 2019 року.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до приватного акціонерного товариства "Фанери та плити" (далі - ПАТ "Фанери та плити"), про визнання права власності за набувальною давністю на кімнату у гуртожитку.
Свої вимоги позивач мотивувала тим, що вона раніше перебувала у трудових відносинах з підприємством, якому було виділено у користування декілька кімнат у гуртожитку, належному на праві власності позивачу. В подальшому адміністрація підприємства, на якому працювала позивач, виділила їй для проживання кімнату у такому гуртожитку. Після ліквідації підприємства, на якому працювала позивач, остання продовжила проживати у кімнаті, вільно користуватися нею, нести тягар утримання. Термін безперервного проживання позивача у кімнаті гуртожитку становить 15 років.
Позивач вважає, що набула право власності на кімнату у гуртожитку за набувальною давністю, яке підлягає визнанню на підставі судового рішення, у зв`язку із чим просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Позивач вселилась у кімнату на відповідній правовій підставі, а саме за рішенням адміністрації підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах, на момент вселення у кімнату гуртожитку була обізнана із тим, що майно перебуває у власності іншої особи, що виключає критерій добросовісності володіння цим майном та свідчить про безпідставність позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2019 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року - без змін
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог, правильно застосовано положення статті 344 ЦК України. Позивач не довела підстав, визначених вказаною статтею, для задоволення її позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2, просить скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 18 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 березня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 344 ЦК України. Позивач не є користувачем кімнати АДРЕСА_1, а є володільцем вказаного майна. Між відповідачем та позивачем не укладалися жодні угоди з приводу спірного майна. Правовий статус позивача в якості користувача спірного приміщення не визначений. Відповідач визнав, що позивач з часу реєстрації у гуртожитку за вказаною адресою безперервно та відкрито протягом 15 років проживає у кімнаті АДРЕСА_2 . Позивач є добросовісним фактичним володільцем вказаної кімнати, адже володіє нею на законній підставі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 березня 1971 року Дарницький фанерний завод та відкрите акціонерне товариство "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" уклали договір про передачу у користування останньому семи кімнат гуртожитку заводу за адресою: АДРЕСА_3, для заселення одинокими працівниками згідно рішення Київського міськвиконкому № 89 від 18 січня 1971 року. Згідно акту передано зокрема і кімнату № 32 (а. с. 8, 9).
02 вересня 1993 року відповідач, реорганізований з Дарницького фанерного заводу у Київський фанерний завод в подальшому в ОП "Київський експериментальний комбінат плитних матеріалів", в подальшому у ЗАТ "Фанери та плити", в подальшому у ПрАТ "Фанери та плити", на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого у встановленому законом порядку, набув право власності на гуртожиток готельного типу за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 10, 11, 57-59).
26 лютого 2004 року ВАТ "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" надіслало лист ЗАТ "Фанери та плити" про те, що у кімнаті АДРЕСА_3, 37 проживає та зареєстрована позивач, яка є співробітником ВАТ "Український інститут по проектуванню деревообробних і меблевих підприємств "Укрдіпродеревпром" (а. с. 12-13).
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.