Постанова
Іменем України
15 травня 2019 року
м. Київ
справа № 522/25760/16-ц
провадження № 61-1692св17
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником ОСОБА_4, на рішення Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Чернявської Л. М.
від 08 серпня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Калараша А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
від 23 листопада 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_3 про визнання недійсним шлюбного договору.
Позов мотивовано тим, що з 27 грудня 2013 року по 20 березня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого, а саме
24 листопада 2015 року уклали між собою шлюбний договір. Пунктом 3.5. цього договору передбачено, що після розірвання шлюбу у власність відповідача переходить майно, яка зареєстровано за нею. Посилаючись на те, що зазначена умова суперечить статтям 60, 92-95 СК України, позивач просила визнати недійсним пункт 3.5. шлюбного контракту на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області
від 23 листопада 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним пункт 3.5 шлюбного договору, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1
Судові рішення мотивовані тим, що пункт 3.5. шлюбного договору суперечить положенням частини четвертої та пʼятої статті 93 СК України, а тому відповідно до статей 203, 215 ЦК України є недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року, ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області
від 23 листопада 2017 року із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що шлюбний договір відповідає вимогам чинного законодавства, сторони були вільними при його укладенні, а тому суди дійшли помилкового висновку про його недійсність з підстав, встановлених статтями 203, 215 ЦК України.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 27 грудня 2013 року по 20 березня 2017 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
24 листопада 2015 року (в період перебування у шлюбі) між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюбний договір щодо врегулювання майнових відносин подружжя, пунктом 3.5 якого передбачено, що у випадку розірвання шлюбу нижчезазначене в цьому пункті майно переходить в особисту приватну власність чоловіка, а саме: мотоцикл "DUKATI DIAVEL CARBON ABS", 2013 року випуску, який належав дружині до реєстрації шлюбу; автомобіль "Audi Q7", 2014 року випуску, що був набутий в період шлюбу; майнові права на машиномісце під № АДРЕСА_3 , набуті в період шлюбу.
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з частинами першою, дев`ятою статті 7 СК Українисімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Серед загальних засад регулювання сімейних відносин у частині другій статті 7 СК України закріплена можливість урегулювання цих відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.
Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.