ПОСТАНОВА
Іменем України
05 червня 2019 року
Київ
справа №813/1813/16
провадження №К/9901/29748/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Губської О. А., Калашнікової О. В.
розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 813/1813/18
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказу, визнання протиправною бездіяльності, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (суддя Грень Н.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (судді Мікула О.І., Глушко І.В., Курилець А.Р.),
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ГУ ДФС) з вимогами:
визнати протиправним і скасувати наказ ГУ ДФС від 12 травня 2016 року №202-О "Про звільнення";
визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС щодо не переведення ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора відділу комунікацій управління організації роботи ГУ ДФС;
поновити ОСОБА_1 на роботі з часу звільнення;
стягнути з ГУ ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 травня 2016 року по день постановлення рішення суду.
2. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що при її звільненні відповідач не взяв до уваги її переважного права на залишення на роботі відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), а саме: високу кваліфікацію, продуктивність праці, тривалий безперервний стаж роботи в органах податкової інспекції.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Згідно з наказом від 23 листопада 1998 року № 95-О ОСОБА_1 прийнята на роботу до органів Державної податкової служби України.
4. Згідно з наказом №83-0 від 23 грудня 2014 року у зв`язку з реорганізацією ГУ Міндоходів у Львівській області, ОСОБА_1 переведено на посаду головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ГУ ДФС.
5. На підставі наказів ГУ ДФС № 94 від 28 січня 2016 року "Про введення в дію структури Головного управління ДФС у Львівській області" та № 98 від 20 січня 2016 року "Про введення в дію штатного розпису на 2016 рік ГУ ДФС", відповідач розпочав скорочення (зменшення) штатної чисельності працівників.
6. Штатним розписом на 2015 рік затверджено штат ГУ ДФС в кількості 515 штатних одиниць, в управлінні комунікацій 11 штатних одиниць, у відділі комунікацій з громадськістю 5 одиниць.
7. Штатним розписом на 2016 рік затверджено штат ГУ ДФС у кількості 497 штатних одиниць, у відділі комунікацій 9 штатних одиниць. Отож, штатна чисельність зменшена на 18 штатних одиниць, тобто є скорочення.
8. 18 квітня 2016 року позивача попередили про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників та запропонували такі посади: головного державного інспектора відділу оплати праці та бюджетування управління фінансування, бухгалтерського обліку та звітності ГУ ДФС на час відпустки по догляду за дитиною основного працівника; головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок ризикових платників управління аудиту ГУ ДФС; головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування ПДВ управління податків і зборів з юридичних осіб ГУ ДФС. Від усіх зазначених пропозицій позивач відмовилася, що підтверджується її підписами.
10. 12 травня 2016 року наказом начальника ГУ ДФС № 202-О "Про звільнення" позивача звільнено з посади головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ГУ ДФС у зв`язку зі скороченням штатної чисельності працівників, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
11. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2016 року позов задовольнив повністю.
12. Визнав протиправним та скасував наказ ГУ ДФС від 12 травня 2016 року №202-О "Про звільнення".
13. Поновив ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ГУ ДФС з 13 травня 2016 року.
14. Стягнув з ГУ ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 11714,72 грн.
15. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу комунікацій з громадськістю управління комунікацій ГУ ДФС та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4175,30 грн. суд допустив до негайного виконання.
16. Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 липня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.
17. При ухваленні таких рішень суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач відмовилася від запропонованих посад, оскільки вважала, що мала переважне право на залишення на роботі під час скорочення штату працівників. З посиланням на частину першу статті 42 КЗпП суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі зазначили, що в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.
18. Під час такої перевірки повинні досліджуватися документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.
19. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом складення довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, ухвалюючи відповідне рішення.
20. Суди констатували, що відповідач не дотримався вимог статті 42 КЗпП, оскільки не утворив тимчасової комісії для вивчення переважного права залишення на роботі серед працівників, посади яких підлягають скороченню; порівняльного аналізу продуктивності праці, кваліфікаційно-освітнього рівня й досвіду роботи позивача та інших працівників, які при вирішенні питання звільнення в зв`язку зі скороченням, були залишені на роботі, відповідач не проводив.
IV. Касаційне оскарження
21. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
22. У касаційній скарзі її автор зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про недотримання ним вимог трудового законодавства при звільненні позивача. Твердить, що при ухваленні спірного наказу враховано всі обставини, які мали значення для вирішення питання про переважне право позивача на залишення на роботі при скороченні чисельності працівників. Нормативного регулювання процедури оцінки на предмет виявлення більш кваліфікованого працівника не існує, тому твердження судів про необхідність утворення комісії для цієї мети вважає необґрунтованим. Відповідач на власний розсуд оцінив ті чинники, які дають переважне право на залишення на роботі, відтак виніс спірний наказ.