ПОСТАНОВА
Іменем України
05 червня 2019 року
Київ
справа №826/6949/16
провадження №К/9901/23551/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Губської О. А., Калашнікової О. В.
розглянув у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу
за позовом громадянина Сомалі ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи: Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою громадянина Сомалі ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: Добрянської Я.І., (головуючий), Федорчука А.Б., Кузьменка В.А., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: Чаку Є.В., (головуючий), Файдука В.В., Мєзєнцева Є.І.
І. Суть спору:
1. У травні 2016 року громадянин Сомалі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи - Управління Державної міграційної служби України в Київській області, в якому просив:
1.1. визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 05 квітня 2016 року № 175-15 про відмову у визнанні громадянина Сомалі ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
1.2. зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки законні підстави відмови у наданні статусу біженця, або особи яка потребує додаткового захисту відсутні. Зазначає, що він був змушений покинути свою країну, оскільки на території Сомалі триває внутрішній збройний конфлікт та в районі де він мешкає (Могадішо) відбуваються напади угруповань "Аш-Шабааб", в результаті яких, гине мирне населення країни. Крім того, позивач вказує на те, що побоюється за своє життя і не може повертатись на територію Самалі, оскільки відмовився приєднуватись до терористичного угрупування "Аш-Шабааб".
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи.
3. Громадянин Сомалі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, проживав у м. Могадішо, за національністю сомалієць, сповідує іслам (суніт), без освіти (протягом трьох років навчався на релігійних курсах з вивчення Корану).
4. Згідно із анкетою особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 29 жовтня 2015 року встановлено, що позивач залишив країну постійного проживання приблизно в кінці лютого 2014 року. До в`їзду на територію України, позивач перетинав транзитні країни такі як: Ефіопія, Судан, Лівія, Туреччина, Грузія, Російська Федерація, перетинав кордони вищевказаних країн автомобілями, кораблем та пішою ходою (нелегально).
5. На територію України позивач прибув у квітні 2014 року, без супроводу батьків, або інших законних представників, тобто на момент прибуття в Україну він, згідно статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" був дитиною, розлученою із сім`єю.
6. Позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Київській області весною 2014 року. Під час звернення до УДМС України в Київській області позивачеві було роз`яснено, що відповідно до статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від імені дитини, розлученої із сім`єю, подається одним із її законних представників.
7. Вдруге за захистом своїх прав позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Київській області 29 жовтня 2015 року, вже набувши повноліття. В момент подачі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач перебував на території України нелегально.
8. Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області за результатами розгляду особової справи позивача, складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", у зв`язку з відсутністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо його загрози, безпеці чи свободи в країні походження через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
9. Рішенням Державної міграційної служби України від 05 квітня 2016 року № 175-15 вищенаведений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені підпунктом першим та тринадцятим частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
ІII. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
10. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
11. Рішення судів мотивовані тим, що позивачем при зверненні до органів Державної міграційної служби України не було надано інформації, яка могла бути підставою для висновку про обґрунтованість побоювань заявника стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань у Сомалі, а також інформації, яка могла би бути перевірена або достовірно встановлена щодо наявності таких обставин. Посилання позивача на політичну ситуацію в країні та на адресу веб-сайту управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, на якому розміщено відповідні відомості, носять загально - інформаційний характер та не підтверджують побоювання позивача повертатися у країну своєї громадянської належності, а отже не можуть бути прийняті до уваги. Позивачем не було надано суду документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків відносно позивача з боку угрупування "Аш-Шабааб", які відповідали б вимогам пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
12. Позивач подав касаційну скаргу, в обґрунтування якої зазначає, що судами попередніх інстанцій неповно встановлено обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд.
13. Відповідач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких наполягає на безпідставності доводів касаційної скарги. Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити і залишити оскаржувані судові рішення без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
14. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
15. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
16. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
17. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
18. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08 липня 2011 року №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI).
20. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань
21. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
22. Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлений статтею 5 Закону №3671-VI, відповідно до частини першої якої особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
23. Згідно з частиною шостою статті 5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
24. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
25. Частиною другою статті 13 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
26. Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказування у заявах біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказування покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.
27. Відповідно до пункту 195 Керівництва УВКБ ООН у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
28. Вказані факти можуть розглядатися як відмова в захисті країни громадянської належності. Термін "не бажає" відноситься до тих біженців, які відмовляються прийняти захист уряду країни своєї громадянської належності. Його значення розкривається фразою "внаслідок таких побоювань". Коли особа бажає скористатись захистом своєї країни, таке бажання, як правило, неспівставне з твердженням, що вона перебуває за межами своєї країни "в силу цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань". В будь-якому випадку, якщо приймається захист з боку своєї країни і немає ніяких підстав для відмови з причини цілком обґрунтованих побоювань від цього захисту, дана особа не потребує міжнародного захисту і не є біженцем.
29. Аналізуючи умови, передбачені частиною 1 статті 1 Закону №3671-VI, Верховний Суд зазначає, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
30. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
31. Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома. При цьому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.
32. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.