Постанова
іменем України
28 травня 2019 року
м. Київ
справа № 205/8154/16-к
провадження № 51-8761км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Короля В.В.,
суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,
за участю:
секретаря судового засідання Дрозда Р.І.,
прокурора Парусова А.М.,
засудженого ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
захисника Тооде І.В. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Тооде І.В. на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 7 грудня 2017 року та вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040690004129, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше судимого, останній раз 17 серпня 2016 року вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська за ч. 3 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК) до п`яти років п`яти місяців позбавлення волі, звільненого із залу суду в зв`язку з відбуттям строку покарання,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 7 грудня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 ухвалено рахувати з 24 вересня 2016 року, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обраний ОСОБА_1 , до набрання вироком законної сили залишено без змін.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 24 вересня 2016 року по 7 грудня 2017 року, включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Апеляційний суд Дніпропетровської області скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та 11 червня 2018 року ухвалив свій вирок, яким призначив йому покарання за ч. 1 ст. 121 КК у виді п`яти років шести місяців позбавлення волі. В решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 23 вересня 2016 року приблизно о 17-ій годині, знаходячись поблизу будинку АДРЕСА_2, під час конфлікту, на ґрунті особистих неприязних відносин умисно завдав ОСОБА_2 удар ножем у живіт, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Тооде І.В., посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та виправдати його за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення. Водночас захисник просить на підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахувати ОСОБА_1 в строк покарання строк попереднього ув`язнення з 24 вересня 2016 року по 11 червня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Вказує на неправильну правову оцінку судами дій ОСОБА_1 та стверджує, що саме потерпілий в конфлікті з її підзахисним заподіяв собі поранення. Крім того, захисник не погоджується з рішенням апеляційного суду про призначення ОСОБА_1 більш суворого покарання без застосування положень ст. 69 КК. При цьому апеляційним судом, на думку захисника, залишено поза увагою думку потерпілого, який не наполягав на призначенні ОСОБА_1 суворого покарання, наявність у останнього тяжких захворювань, що свідчать про обмежену тривалість життя ОСОБА_1, а також відсутність настання тяжких наслідків. Вважає, що з огляду на правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, до ОСОБА_1 мали б бути застосовані положення ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі - Закон № 838-VIII).
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 підтримав касаційну скаргу захисника, просив обрати йому покарання із застосуванням ст. 69 КК, яке призначив йому суд першої інстанції.
Прокурор Парусов А.М. вважав касаційну скаргу необґрунтованою, просив у її задоволенні відмовити, а судові рішення залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника Тооде І.В. про підтримання своєї касаційної скарги, засудженого ОСОБА_1 та прокурора Парусова А.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При цьому, згідно зі ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції дослідив зібрані у ньому докази в їх сукупності за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, перевірив доводи сторони обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння.
Так, у суді ОСОБА_1 показував, що 23 вересня 2016 року між ним та ОСОБА_2 виник конфлікт, у ході якого останній вдарив його кулаком в обличчя. У відповідь завдав потерпілому удар коліном правої ноги в живіт, унаслідок чого ОСОБА_2 різко нахилився і у нього з-під куртки випав ніж. Цей ніж він підібрав та залишив собі, а після цього кожен з них пішов у своїх справах.
Ці показання ОСОБА_1, в яких той заперечував завдання потерпілому удару ножем у живіт, стверджуючи про отримання ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень з необережності від поранення власним ножем після того, як вдарив потерпілого коліном у живіт, суд повно і всебічно перевірив та обґрунтовано визнав їх такими, що спростовуються доказами, дослідженими в ході судового розгляду.
При цьому суд послався на показання в судовому засіданні 9 грудня 2016 року потерпілого ОСОБА_2 про те, що 23 вересня 2016 року в ході словесного конфлікту ОСОБА_1 завдав йому удар ножем в живіт, заподіявши тяжкі тілесні ушкодження; дані, що містяться в протоколах огляду місця події, огляду та вилучення кофти потерпілого зі слідами крові та механічними пошкодженнями, проведення слідчого експерименту, під час якого ОСОБА_2 вказав на спосіб та механізм заподіяння ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень; висновку судово-цитологічної експертизи № 1022, згідно з якою на клинку ножа, вилученого у ОСОБА_1, виявлено кров ОСОБА_2, інші докази, досліджені та наведені у вироку.
Крім того, за даними висновку судово-медичної експертизи № 4018е у ОСОБА_2 виявлено тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення черева, яке розпочинається раною на передній поверхні черева практично по серединній лінії (на відстані 120 см вгору від підошовної поверхні стоп та на 1 см ліворуч від умовної серединної лінії тіла), далі переходить в раньовий канал, який йде: спереду назад та дещо зліва направо, з ушкодженням по ходу раньового каналу: шкіри, підшкірно-жирової клітковини, далі проникає в черевну порожнину з подальшим ушкодженням правої частки печінки, явищами внутрішньочеревної кровотечі, яке за своїм характером відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння. Виявлені у потерпілого тілесні ушкодження могли утворитися за обставин, на які вказував ОСОБА_2 при проведенні слідчого експерименту.
Водночас з огляду на змінені в судовому засіданні показання потерпілого ОСОБА_2, котрий зазначив, що тілесні ушкодження отримав за обставин, вказаних ОСОБА_1, з метою перевірки показань останнього та потерпілого суд доручив органу досудового розслідування провести слідчий експеримент за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також додаткову судово-медичну експертизу.
Однак, вказані ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_2 обставини, за яких потерпілий міг отримати тяжкі тілесні ушкодження з необережності, були спростовані даними висновку додаткової судово-медичної експертизи № 3380е, згідно з якою характер виявлених у потерпілого ОСОБА_2 тілесних ушкоджень та механізм їх утворення суперечать характеру та механізму, на які вказують як ОСОБА_1, так і потерпілий ОСОБА_2 під час слідчого експерименту за їх участю.
Отже, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд правильно встановив обставини кримінального провадження та у відповідності до вимог ст. 374 КПК навів у вироку докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння.
Дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковані правильно.
Доводи касаційної скарги захисника Тооде І.В. про те, що апеляційний суд не виправив допущені, на її думку, помилки суду першої інстанції та безпідставно ухвалив рішення про призначення ОСОБА_1 більш суворого покарання, без застосування ст. 69 КК, є необґрунтованими.