Постанова
Іменем України
29 травня 2019 року
м. Київ
справа № 308/13269/15-ц
провадження № 61-30317св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.,
суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Ужгородський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року у складі судді Лемак О. В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 05 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Ужгородський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що ОСОБА_3 (помер у 1995 році ) та його сім`ї з двох чоловік - їй як дружині та ОСОБА_4 (померла в 2000 році) як його дочці від першого шлюбу - було видано ордер від 28 травня 1977 року № 1457 на право проживання у квартирі АДРЕСА_1 . В подальшому у вказаній квартирі була зареєстрована дочка ОСОБА_4 - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка є внучкою її померлого чоловіка. Однак ОСОБА_2 жодного дня не проживала у квартирі, має чоловіка і мешкає в місті Ужгороді. Вона не має можливості оплачувати комунальні послуги за відповідача, яка тривалий час не проживає у спірному житлі без поважних причин та зареєстрована у ньому лише формально. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вищевказаною квартирою.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять беззаперечних та переконливих доказів непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі без поважних причин більше встановленого законом строку. Між сторонами існують неприязні стосунки, відповідач неодноразово зверталася до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій позивача.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 05 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. ОСОБА_2 не може вільно проживати у спірній квартирі у зв`язку з тим, що позивач чинить їй перешкоди в користуванні цим житлом, що підтверджується висновком Ужгородського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі -Ужгородський МВ УМВС України) від 31 березня 2015 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 05 вересня 2017 року, а справу направити на новий розгляд.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_2 не надала доказів чинення нею перешкод в користуванні квартирою саме в межах встановленого законом шестимісячного строку. Наявність рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 05 липня 2006 року, яким було визнано за ОСОБА_2 право користування спірним житлом, не є перешкодою для розгляду і задоволення позову про визнання відповідача такою, що втратила це право з тих мотивів, що після виконання вказаного рішення ця особа була відсутня понад шість місяців. Суди не звернули уваги на те, що згаданим рішенням були встановленні обставини, які мали місце в минулому. У 2008 році ОСОБА_2 створила власну сім`ю та стала проживати у належній її чоловіку квартирі. Відповідач звернулася до правоохоронних органів лише після того, коли дізналася про її намір пред`явити до суду цей позов.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
24 травня 2018 року справу № 308/13269/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 (помер у 1995 році ) та його сім`ї із двох чоловік - ОСОБА_1 як дружині та ОСОБА_4 (мати відповідача) як його дочці від першого шлюбу - було видано ордер від 28 травня 1977 року № 1457 на право проживання у квартирі АДРЕСА_1 .
З 11 квітня 1991 року у вказаній квартирі була зареєстрована ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Станом на 24 червня 1998 року у спірному житлі проживали ОСОБА_1, ОСОБА_6 (дочка позивача), ОСОБА_4 (мати відповідача, яка померла у 2000 році) та ОСОБА_2 .
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 05 липня 2006 року, залишеним без змін колегією суддів судової палати в цивільних справах з розгляду касаційних скарг Апеляційного суду Івано-Франківської області від 19 лютого 2008 року, було визнано за ОСОБА_2 право користування квартироюАДРЕСА_1 та зобов`язано ОСОБА_1, ОСОБА_6 не чинити їй перешкод в користуванні цим житловим приміщенням.
На час розгляду цієї справи в суді першої інстанції у вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_2 разом із своїми дітьми - дочкою ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, і дочкою ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4 .