РІШЕННЯ
Іменем України
27 травня 2019 року
Київ
справа №800/235/17
адміністративне провадження №П/9901/393/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Берназюка Я.О.,
суддів: Бучик А.Ю., Гімона М.М., Коваленко Н.В., Мороз Л.Л.,
за участю:
секретаря судового засідання Бовкуна В.В,
позивача ОСОБА_1,
представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_5
представник відповідача Склярук Ю. В .
представник третьої особи Задорожної А.Н.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 800/235/17
за позовом ОСОБА_1
до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство юстиції України,
про визнання незаконним та скасування рішення від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17,
в с т а н о в и в :
9 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції із адміністративним позовом, у якому просить:
- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17, яким визнано порушення ним вимог щодо несумісності та звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;
- зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ поновити його з 23 травня 2017 року на посаді судді цього суду та здійснити нарахування і виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 23 травня 2017 року по день поновлення на попередній посаді;
- допустити до негайного виконання постанову в частині поновлення його на посаді та нарахування і виплати середньомісячного заробітку за один місяць.
Позов мотивований тим, що:
- ВРП в резолютивній частині оскарженого рішення не зазначила, у зв`язку із зайняттям якою саме іншою діяльністю або статусом, суддею ОСОБА_1 було допущено порушення вимог щодо несумісності;
- аргументи ВРП, наведені у мотивувальній частині оскарженого рішення, що вимоги щодо несумісності порушено у зв`язку з тим, що суддя ОСОБА_1 перебував на посаді члена Вищої ради юстиції, є помилковими, оскільки вичерпний перелік вимог щодо несумісності визначено Конституцією України, яка не містить такої підстави, як зазначила ВРП;
- у судовій гілці влади люстраційні процедури мали застосовуватись за правилами, визначеними не за загальним законом - Законом України "Про очищення влади", як помилково вважає ВРП, а за правилами, що встановлені спеціальним законом - Законом України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", який у квітні 2014 року і був двічі застосований до судді ОСОБА_1;
- ініціювання питання щодо звільнення судді ОСОБА_1 з посади судді є незаконною спробою втретє застосувати люстраційні процедури;
- застосовані ВРП люстраційні процедури не могли бути застосовані до виборних посад;
- ВРП застосувала Закон України "Про очищення влади", протиправно надавши йому зворотної дії у часі та без врахування того, що цей закон, в порушення Конституції України, звузив обсяг існуючих прав і свобод;
- склад ВРП, що приймав оскаржене рішення, був неповноважним, оскільки 12 з 16 її членів не були обрані (призначені) у визначеному законом порядку;
- рішення ВРП, зокрема, мотивоване необґрунтованим висновком, що ОСОБА_1, як член та голова ВРП, мав суттєвий вплив на судову владу в Україні та узурпацію влади Президентом України ОСОБА_6;
- рішення ВРП прийнято упереджено та не добросовісно, оскільки ВРП необґрунтовано відмовила у задоволенні заяв ОСОБА_1 про відводи окремим її членам;
- рішення ВРП є нерозсудливим, про що свідчить викладений у ньому висновок відносно того, що заходи, передбачені Законом України "Про очищення влади" поширюються на конкретне і невелике коло осіб і за своєю природою не є відповідальністю за правопорушення;
- ВРП, при прийнятті оскарженого рішення, не дотрималась принципу рівності перед законом, запобігання всім формам дискримінації, оскільки двоє інших суддів, за аналогічних обставин, не були звільнені, а ВРП ухвалила рішення про їх відставку;
- рішення ВРП є непропорційним, оскільки не дотримано необхідний баланс між несприятливими наслідками у вигляді порушення права на працю та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення;
- рішення ВРП прийнято поза межами встановленого законом строку;
- оскільки рішення ВРП прийнято незаконно, то для відновлення прав позивача необхідно зобов`язати Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ поновити його на посаді судді цього суду та здійснити нарахування і виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу по день поновлення на попередній посаді;
У запереченнях на позов ВРП зазначає таке:
- зміст терміну "несумісність" не розкритий у Конституції України, а тому Верховна Рада України, цілком правомірно, розкрила та розширила його зміст у Законі України "Про очищення влади", і це не є звуженням обсягу гарантій незалежності суддів, оскільки право Верховної Ради України визначати в законах України порядок, умови звільнення судді встановлене Конституцією України;
- Закон України "Про очищення влади" спрямований на недопущення подальшого перебування на посадах суддів членів Вищої ради юстиції, які мали повноваження, що здійснювали суттєвий вплив на судову владу в України, зокрема, щодо призначення суддів, здійснення дисциплінарного провадження;
- застосування до ОСОБА_1 заходів, передбачених Законом України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", не виключає люстраційних процедур згідно із Законом України "Про очищення влади";
- оскаржене рішення ВРП прийняте повноважним складом, оскільки згідно із законом ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше 15 членів, серед яких більшість становлять судді, та складення ними присяги, що і має місце;
- факт неподання суддею ОСОБА_1 заяви згідно із Законом України "Про очищення влади" згідно із законом є підставою для визнання порушень щодо несумісності;
- для суддів встановлений особливий порядок та умови реалізації права на працю, дотримання якого не може свідчити про те, що оскаржене рішення ВРП є незаконним.
У відповіді на відзив позивач заперечив проти відзиву на позов, вважає його необґрунтованим з огляду на те, що зазначені у ньому норми Законів України "Про очищення влади" та "Про судоустрій і статус суддів" були прийняті та застосовані з порушенням Конституції України та законів.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 червня 2017 року повернув позовну заяву в частині вимог до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та відкрив провадження в частині вимог про визнання незаконним та скасування рішення ВРП від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17.
У зв`язку з набранням 15 грудня 2017 року чинності Закону України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", на виконання пункту 5 частини першої розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в новій редакції) позовну заяву передано до Касаційного адміністративного суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року суд прийняв до провадження цю адміністративну справу.
Суд заслухав пояснення учасників справи, з`ясував обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, дослідив докази і дійшов висновку про невідповідність оскаржуваного рішення критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та, відповідно, наявність підстав для визнання його неправомірним і скасування з огляду на таке.
Як встановлено, ОСОБА_1 з квітня 1990 року до червня 2005 року працював суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області (раніше - Уманський міський народний суд), з червня 2005 року до квітня 2010 року - суддею Печерського районного суду міста Києва, з травня 2013 року - суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Верховною Радою України 23 березня 2000 року обраний на посаду судді безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 22 березня 2007 року № 830-V ОСОБА_1 призначено членом Вищої ради юстиції.
Рішенням Вищої ради юстиції від 16 травня 2013 року № 217/0/15-13 повноваження члена Вищої ради юстиції ОСОБА_1 припинено у зв`язку із закінченням строку, на який його призначено.
Постановою Верховної Ради України від 02 липня 2013 року № 368-VII ОСОБА_1 призначено членом Вищої ради юстиції.
На підставі пункту 3 розділу 2 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення довіри до судової влади в Україні" з дня набрання чинності цим Законом (Закон набрав чинності 11 квітня 2014 року) повноваження члена Вищої ради юстиції ОСОБА_1 припинено.
Разом з цим, 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII "Про очищення влади", згідно з ч. 3 ст. 1 якого протягом десяти років посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у ч. 1, 2, 4 та 8 ст. 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені ч. 1 ст. 4 цього Закону.
Статтею 4 Закону № 1682-VII передбачено, що особи, які перебувають, зокрема, на посаді, визначеній у п. 4 ч. 1 ст. 2 цього Закону (судді), подають керівнику або органу, зазначеному у ч. 4 ст. 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють, що до них застосовуються заборони, визначені ч. 3 або 4 ст. 1 цього Закону, або повідомляють, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону. Така заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено п. 3 ч. 2 ст. 5 цього Закону. Неподання заяви у строк, передбачений ч. 2 цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 цього Закону.
Розпорядженням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2014 року № 48/0/38-14 "Про проведення перевірки відомостей щодо застосування заборон, передбачених Законом України "Про очищення влади", стосовно суддів ВССУ", 01 грудня 2014 року було визначено днем початку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами 3 і 4 статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Однак, з матеріалів справи вбачається, що позивач не подав зазначеної заяви у встановлений строк, про що Голова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ листом від 12 грудня 2014 року № 122-205/0/11-14 повідомив Мін`юст.
11 серпня 2015 року до Вищої ради юстиції надійшло звернення Міністерства юстиції України від 06 серпня 2015 року вих. № 11.0.2/1470 за підписом заступника Міністра юстиції України - керівника апарату Іванченко О.П. щодо наявності підстав для прийняття подання про звільнення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.
23 листопада 2015 року надійшло аналогічне звернення Міністерства юстиції України від 20 листопада 2015 року вих. № 142/11.0.2/16-15 за підписом Міністра юстиції України Петренка П.Д.
У вказаних зверненнях зазначено, що суддя ОСОБА_1 не подав у порядку, встановленому Законом України "Про очищення влади", заяву, передбачену частиною першою статті 4 Закону.
4 січня 2016 року надійшло звернення Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року вих. № 889/11.0.2/16-15 за підписом Міністра юстиції України Петренка П.Д. щодо наявності підстав для прийняття подання про звільнення судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням ним вимог щодо несумісності.
Як зазначено у цьому зверненні, ОСОБА_1 обіймав посаду члена Вищої ради юстиції понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", а саме з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, який включає також період, визначений пунктом 2 частини другої статті 3 цього ж Закону, зокрема з 21 листопада 2013 року до 22 лютого 2014 року, та не був звільнений у цей період з посади за власним бажанням. У зв`язку з цим до судді ОСОБА_1 застосовується заборона протягом десяти років із дня набрання чинності Законом України "Про очищення влади" обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади.
Міністерство юстиції України як суб`єкт звернення щодо подання про звільнення суддів просить визнати порушення суддею ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та внести подання до Верховної Ради України про його звільнення із займаної посади.
Висновками дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 22 грудня 2015 року і 22 березня 2016 року рекомендовано Вищій раді юстиції відкрити провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді ОСОБА_1
За результатами розгляду член Вищої ради юстиції Малашенкова Т.М. дійшла висновку про наявність підстав для відкриття провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді ОСОБА_1 (висновки від 14 грудня 2015 року та 02 лютого 2016 року).
Висновками дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 22 грудня 2015 року і 22 березня 2016 року рекомендовано Вищій раді юстиції відкрити провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді ОСОБА_1
Ухвалою Вищої ради юстиції від 6 квітня 2016 року № 780/0/15-16 відкрито провадження щодо вимог законодавства про несумісність стосовно судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 за вказаними зверненнями.
У подальшому, а саме 06 вересня 2016 року ОСОБА_1 подав до ВРЮ заяву від 05 вересня 2016 року про звільнення його з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у відставку.
30 вересня 2016 року набрали чинності Закони України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" та № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", а 05 січня 2017 року - Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя", на виконання положень яких проведено реорганізацію ВРЮ шляхом перетворення її у ВРП.
Відповідно до п. 15 розд. ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1798-VIII заяви про порушення вимог законодавства щодо несумісності, у тому числі звернення Мін`юсту, подані відповідно Закону № 1682-VII, передаються ВРП для розгляду та прийняття рішень у порядку, визначеному цим Законом для розгляду справ щодо несумісності.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 1798-VIII до повноважень Вищої ради правосуддя належить ухвалення рішення стосовно порушення суддею вимог щодо несумісності.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17 визнано порушення суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 вимог щодо несумісності та звільнено його з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
На обґрунтування такого рішення ВРП зазначила, що перебування судді ОСОБА_1 на посаді члена Вищої ради юстиції понад рік у період, визначений пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади", неподання ним заяви, передбаченої частиною першою статті 4 Закону України "Про очищення влади", є підставою застосування щодо нього заборони, встановленої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", що є несумісним із перебуванням на посаді професійного судді, і є підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді.
При цьому, як вбачається з мотивувальної частини оскарженого рішення, ВРП керувалось одночасно, як пунктом 4 частини п`ятої статті 126 Основного Закону України (у редакції, чинній на момент звернень Міністерства юстиції України від 11 серпня 2015 року, 23 листопада 2015 року, 04 січня 2016 року щодо наявності підстав для прийняття подання про звільнення судді), так і пунктом 2 частини шостої статті 126 чинної редакції Конституції України, які співпадають за змістом, але після змін у Конституцію України відбулась зміна номерів відповідних пунктів.
17 лютого 2017 року на підставі п. 15.6 Регламенту ВРП ухвалою № 114/0/18-17 залишила без розгляду заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у відставку у зв`язку з тим, що 01 лютого 2017 року до ВРП надійшла заява ОСОБА_1 про відкликання раніше поданої ним заяви про відставку.
Не погоджуючись із рішенням ВРП від 23 травня 2017 року № 1232/0/15-17 про його звільнення з посади судді за Законом України "Про очищення влади", ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
За змістом статті 1, частин першої, другої статті 8 Основного Закону Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі й мають відповідати їй.
Стаття 126 Конституції України (у редакції, чинній на момент звільнення ОСОБА_1) визначає, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Підставами для звільнення судді є:
1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я;
2) порушення суддею вимог щодо несумісності;
3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;
4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;
5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;
6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.
Частинами шостою та сьомою статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, а також фізичні і юридичні особи та їх об`єднання зобов`язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Відповідно до статті 116 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
Частиною першою статті 1 Закону України "Про очищення влади" визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
За змістом частини першої статті 53 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, яка була чинною до 28 березня 2015 року, перебування на посаді судді є несумісним, зокрема, якщо суддя є особою, до якої застосовуються заборони, передбачені статтею 1 Закону України "Про очищення влади".