ПОСТАНОВА
Іменем України
03 червня 2019 року
Київ
справа №821/1705/15-а
адміністративне провадження №К/9901/26510/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду у складі судді Пекного А.С. від 23 вересня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Вербицької Н.В., суддів Джабурія О.В., Крусяна А.В. від 28 січня 2016 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2015 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області (далі-відповідач, Інспекція), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 жовтня 2013 року №0004761702.
Обґрунтовуючи позовну заяву, посилався на безпідставність висновків Інспекції про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за результатами господарських операцій із контрагентами, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення судів обґрунтовано тим, що реальність операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ "Херсонбудпром" та ТОВ "Аміра-Груп" щодо виконання монтажних та електромонтажних робіт не підтверджується належними та допустимими доказами, які виходячи з умов договорів та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, а з наданих позивачем актів та податкових накладних неможливо встановити місце виконання робіт, їх обсяги та кількість; в ході розгляду справи не встановлено наявності у контрагентів ліцензій та інших дозвільних документів, атестованих працівників, здатних виконувати електромонтажні роботи. Враховуючи наведене, а також набрання законної сили вироком Комсомольського районного суду м. Херсона, у якому встановлено обставини фіктивної діяльності ТОВ "Херсонбудпром", суди дійшли висновку про те, що операції між ФОП ОСОБА_1 та контрагентами не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування податкового кредиту з ПДВ.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У доводах касаційної скарги по суті порушує питання щодо неправильного застосування судами норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податкових зобов`язань з ПДВ. Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже невірно оцінили залучені до справи докази та фактичні обставини справи, які свідчать про те, що операції між позивачем та його контрагентами фактично проведені та документально оформлені, ФОП ОСОБА_1 дотримано передбачені Податковим кодексом України (далі - ПК України) умови для формування податкового кредиту з ПДВ, у зв`язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Інспекція у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечила, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань взаємовідносин з ТОВ "ТПК "Стиль" за квітень 2012 року, з ТОВ "Херсонбудпром" за травень 2012 року та з ТОВ "Аміра-Груп" за липень 2012 року, складено акт від 17 жовтня 2013 року №1102/2103-1702/2188607514, у якому встановлено порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 52762 грн.
У акті перевірки Інспекція, окрім іншого, дійшла висновку про неправомірне формування ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із контрагентами ТОВ "Херсонбудпром" та ТОВ "Аміра-Груп", оскільки перевіркою документально не підтверджено факту реальності здійснення таких господарських відносин.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 жовтня 2013 року №0004761702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в загальному розмірі 65952,00 грн., у тому числі за основним платежем - 52762,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 13190 грн.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними в цьому пункті документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.