ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/21935/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 (Сулім В.В., Чорногуз М.Г., Коротун О.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 (Морозов С.М.) у справі № 910/21935/17
за позовом Керівника Київської місцевої прокуратури №10 до 1) Національної академії медичних наук України, 2) Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України, 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС", 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" про визнання недійсними постанови та договорів
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. Керівник Київської місцевої прокуратури №10 (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд міста Києва з позовом до Національної академії медичних наук України (далі - Відповідач-1), Інституту нейрохірургії ім. академіка А.П. Ромоданова Академії медичних наук України (далі - Відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес МС" (далі - Відповідач-3) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро-Плаза" (далі - Відповідач-4) про визнання недійсними: 1) постанови Президії Академії медичних наук України від 06.03.2007 №5/3, якою дозволено Відповідачу-2 укласти договір інвестування №01/03-Л від 07.03.2007; 2) договору інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками №01/03-Л від 07.03.2007 на земельній ділянці по вул . Лермонтовській, 12 в Шевченківському районі м. Києва, укладеного між Відповідачем-2 та Відповідачем-4; 3) договору від 25.05.2007 про заміну сторони у зобов`язанні №01/03-Л від 07.03.2007 та додаткової угоди № 1 до вказаного договору.
2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначив, що постанову Президії Академії медичних наук України №5/3 від 06.03.2007 прийнято, а договір інвестування, додаткову угоду до нього, договір про заміну сторони у зобов`язанні укладено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки інвестиційний результат має місце лише для Відповідача-3, в той час, як Відповідач-2 не отримує будь-якого доходу (частини) від створення об`єкту інвестиційної діяльності, тобто, для держави результат від вказаної діяльності не досягається. Відповідач-2 укладаючи спірний договір та додатки до нього, а Відповідач-1, приймаючи спірну постанову, фактично розпорядилися правом постійного користування земельною ділянкою, яка є предметом оспорюваного інвестиційного договору, всупереч її цільовому призначенню та принципу розумності, без отримання частки в об`єкті інвестиційної діяльності. Прокурор вказує на відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а тому Прокурором пред`явлено позов до Відповідачів як Позивачем в інтересах держави. Прокурор зазначає, що ним не пропущено строк позовної давності на звернення до суду, оскільки він не був стороною спірних правочинів, а дізнався про обставини прийняття спірної постанови та укладення цих правочинів лише у червні 2017 року у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015100100012938, а тому причини пропуску строку позовної давності мають бути визнані поважними і просить поновити строк позовної давності на звернення до суду. Щодо удаваності спірного правочину, Прокурор вказує на те, що зі змісту договору вбачається, що Відповідач-2 в обмін на медичне обладнання передає право забудови земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні, без отримання у новозбудованому об`єкті будь-якої частини, а тому, в розумінні статті 293 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 715 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), сторонами вчинено договір міни.
Короткий зміст рішення, ухваленого судом першої інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
4. Рішення суду мотивовано тим, що спірні договори не відповідають нормам чинного законодавства України, проте суд відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на пропуск Прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даними вимогами та наявність відповідної заяви про застосування такого строку.
При цьому, суд першої інстанції зазначив про те, що спірні правочини були укладені 07.03.2007, 25.05.2007 та 11.11.2011 і саме з цих дат Прокурор міг довідатися про порушення інтересів держави та в межах визначеного законом строку позовної давності звернутися до суду з даним позовом, а доводи Прокурора про те, що ним не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення інтересів держави він довідався лише у червні 2017 року в ході досудовою розслідування кримінального провадження №12015100100012938, є хибними.
Короткий зміст оскаржуваної постанови, прийнятої судом апеляційної інстанції
5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 скасовано в частині відмови в задоволенні позову до Відповідачів-2, 3, 4.
5.1. Позов до Відповідачів-2, 3, 4 задоволено.
5.2. Визнано недійсним укладений між Відповідачами-2, 4 договір №01/03-Л інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул. Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва від 07.03.2007 та додаткової угоди № 1 від 11.11.2011 до вказаного договору.
5.3. Визнано недійсним укладений між Відповідачами-3, 4 договір про заміну сторони у зобов`язанні №01/03-Л від 07.03.2007.
5.4. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2018 в частині відмови в задоволенні позовних вимог до Відповідача-1 залишено без змін.
6. Постанова суду мотивована тим, що земельна ділянка, яка є предметом договору інвестування, є державною власністю та повинна використовуватися виключно для забезпечення діяльності Відповідача-2 відповідно до цільового призначення такої земельної ділянки та не може бути об`єктом міни.
Суд виходив з того, що з витягу з досудового реєстру розслідувань вбачається, що кримінальне провадження №12015100100012938 внесено до єдиного реєстру 29.10.2015, а відтак, навіть якщо припустити, що про вказані правочини Прокурор міг бути обізнаний з дати внесення відповідних відомостей до досудового реєстру розслідувань, тобто, з 29.10.2015, при зверненні 06.12.2017 з цим позовом до суду трирічний строк позовної давності не був пропущений. Разом з цим, матеріали справи не містять доказів того, що держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень мала можливість дізнатися про оспорювані договори до вказаної дати з огляду на те, що такі договори сторонами фактично не виконувалися.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Відповідач-3 подав касаційну скаргу на рішення та постанову судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи Відповідача-3, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
8. Судами попередніх інстанцій не було повно досліджено умови оспорюваного договору і, погодившись з доводами Прокурора, апеляційний та місцевий господарський суд застосували невірне тлумачення положень статей 215, 203, 626-628, 716 ЦК України та статей 1, 4, 5, 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" в частині надання правової оцінки дійсності оспорюваних правочинів і, як наслідок, дійшли неправильного висновку, що спірний договір (а також договір про заміну сторони та додаткова угода № 1)є удаваним правочином, а саме таким, що приховує договір міни, та помилково застосовували до даного договору правила регулювання, передбачені для договорів міни, залишивши поза увагою те, що такий договір міни між сторонами фактично не укладався.
9. Судом апеляційної інстанції не надано правової оцінки доводам Відповідача-3, а також обґрунтування мотивів їх відхилення судом не наведено, що суперечить принципу справедливості, закріпленому в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
10. Апеляційним господарським судом невірно застосовано статтю 261 ЦК України.
Позиція Відповідача-1 у відзиві на касаційну скаргу
11. Відповідачем-1 02.05.2019 подано відзив на касаційну скаргу та клопотання, в якому Відповідач-1 просить визнати пропущені строки подання відзиву поважними. В обґрунтування клопотання зазначено, що строки на подання відзиву, встановлені ухвалою Верховного Суду від 08.04.2019 (до 02.05.2019, але не більше 10 днів з дня вручення цієї ухвали), пропущені у зв`язку з необхідністю додаткового вивчення матеріалів справи уповноваженим представником Відповідача-1 та необхідністю підготовки відзиву на касаційну скаргу.
11.1. Частиною 1 статті 119 ГПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
11.2. Надавши оцінку обставинам, які Відповідач-1 вказав, як підставу для поновлення строку на подання відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутнє клопотання Відповідача-1 про ознайомлення з матеріалами справи на стадії касаційного перегляду справи, що спростовує посилання Відповідача-1 на необхідність додаткового вивчення матеріалів справи для підготовки відзиву на касаційну скаргу.
11.3. Отже, вчасне подання відзиву на касаційну скаргу залежало виключно від волевиявлення Відповідача-1. Інших підстав для визнання поважними причин пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу, Відповідачем-1 не наведено в клопотанні, а тому, зважаючи на норми статей 118, 119, 295 ГПК України, клопотання про визнання поважними строків для подання відзиву підлягає відхиленню, а зазначений відзив - залишенню без розгляду.
Позиція Прокурора у відзиві на касаційну скаргу
12. Відповідач-2 є постійним користувачем земельної ділянки, яка була передана ним за договором інвестування і, оскільки ця земельна ділянка є державною власністю, тому має використовуватися для забезпечення діяльності Відповідача-2, як медичної установи, відповідно до цільового призначення та не може бути об`єктом міни.
13. Суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що Прокурором не був пропущений трирічний строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.
Позиція інших учасників справи у відзиві на касаційну скаргу
14. Відповідачі-2 та 4 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
15. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 2882905 від 14.09.2006 Відповідач-2 на підставі рішення Київської міської ради № 508/2969 від 29.11.2005 є постійним користувачем земельної ділянки, площею 48 973 м2 у межах згідно з планом по вул.Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м. Києва, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту.
16. Спірна земельна ділянка, яка була передана за договором №01/03-Л від 07.03.2007 інвестування у будівництво житлового комплексу з вбудованими приміщеннями та підземними автостоянками на земельній ділянці по вул.Лермонтовській, 12 у Шевченківському районі м. Києва (далі - договір), становить частину земельної ділянки площею 4,89 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд інституту на вул. Мануїльського, 32 у Шевченківському районі м.Києва.
17. Надавши оцінку вказаним вище обставинам та умовам договору, пославшись на статті 203, 215, 235, 715 ЦК України, статті 84, 92 ЗК України, статтю 293 ГК України, статтю 15 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність", суди першої та другої інстанцій дійшли висновку, що земельна ділянка, яка є предметом договору, є державною власністю та повинна використовуватися виключно для забезпечення діяльності медичної установи (Відповідача-2) відповідно до цільового призначення такої земельної ділянки та не може бути об`єктом міни, а тому вимоги Прокурора про визнання договору та додаткової угоди до нього недійсним, є обґрунтованими.
18. Отже, спірним питанням у даних правовідносинах, фактично, є правомірність розпорядження Відповідачем-2 земельною ділянкою, якою він користується на підставі державного акту від 14.09.2006 і яка є предметом спірного договору, укладеного з Відповідачем-4.
19. Стосовно доводів касаційної скарги про порушення норм матеріального права в частині застосування позовної давності, колегія суддів зазначає таке.
20. Здійснюючи розгляд питання пропуску Прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог Прокурора, оскільки саме з дат укладення спірних договорів (07.03.2007, 25.05.2007, 11.11.2011) Прокурор міг довідатися про порушення інтересів держави.
21. Апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку та зазначив, що, як слідує з витягу з досудового реєстру розслідувань, кримінальне провадження №12015100100012938 внесено до єдиного реєстру 29.10.2015, а відтак, навіть якщо припустити що про вказані правочини Прокурор міг бути обізнаний з дати внесення відповідних відомостей до досудового реєстру розслідувань, тобто, з 29.10.2015, при зверненні 06.12.2017 з цим позовом до суду трирічний строк позовної давності не був пропущений.
Разом з цим, суд зауважив, що матеріали справи не містять доказів того, що держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень, мала можливість дізнатись про оспорювані договори до вказаної вище дати з огляду на те, що такі договори сторонами фактично не виконувалися.
22. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
23. При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
24. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб`єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
25. Згідно з частинами 1, 4 статті 29 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення Прокурора з позовом до суду) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
26. Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14).
27. До того ж, і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного і того самого моменту: коли особа, у даному випадку держава, довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).
28. Це правило пов`язано не тільки із часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.