Постанова
Іменем України
29 травня 2019 року
м. Київ
справа № 201/6214/16-ц
провадження № 61-7277св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараш А. А., Лесько А. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", ОСОБА_2,
треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіна Анжеліка Валеріївна, орган опіки та піклування Жовтневої районної у м. Дніпропетровську ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Ходаківського М. П. від 20 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області вскладі суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Максюти Ж. І., від 24 жовтня 2017 року,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України"), ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Козіна Анжеліка Валеріївна (далі - Козіна А . В.), орган опіки та піклування Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради, про визнання недійсним договору іпотеки.
Позов обґрунтовано тим, що на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за кредитним договором № 5007С72 від 14 серпня 2007 року, укладеним між останнім та ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України", найменування якого було змінено на ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України", між цими ж сторонами було укладено іпотечний договір № 5007Z97 від 14 серпня 2007 року, за яким в іпотеку банку було передано: будинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2, належні іпотекодавцю ОСОБА_2 на праві власності.
Зазначено, що спірний договір іпотеки не відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки на час його укладення ОСОБА_2 мав малолітню доньку - ОСОБА_5, яка проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1, у зв`язку з чим порушено її право на користування переданим в іпотеку будинком, а також цей договір укладено без дозволу та без згоди органу опіки та піклування, а тому він є недійсним, у зв`язку з чим ОСОБА_1 просила суд визнати зазначений договір іпотеки недійсним.
Посилаючись на зазначене, позивач просила суд визнання недійсним спірний договір іпотеки № 5007Z97 від 14 серпня 2007 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2017 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що особи, які укладають правочини, які впливають, зокрема, на права дитини, повинні діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від них таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною. Судом зауважено, що іпотекодавець ОСОБА_2 (батько дитини) та позивач (мати дитини) під час укладення оспореного договору іпотеки свідомо повідомляли банк про відсутність у малолітніх та неповнолітніх дітей прав на майно, яке передано в іпотеку згідно спірного іпотечного договору.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 березня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову. Скаржником зазначено, що банку на момент укладення спірного договору іпотеки було відомо про існування у іпотекодавця малолітньої доньки, у зв`язку із чим скаржник зазначає, що для укладення такого договору було необхідним отримання дозволу органу опіки та піклування, відсутність якого дає підстави для визнання недійсним договору іпотеки.
Доводи інших учасників справи
У липні 2018 року представники ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" подали відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. У відзиві на касаційну скаргу заявники просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що будинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_2
ОСОБА_2 є батьком неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14 серпня 2007 року між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 5007С72, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 454 600 швейцарських франків.
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 14 серпня 2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки № 5007Z97, за яким ОСОБА_2 передав банку в іпотеку будинок АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_2 .
Згідно з пунктом 1.4 указаного договору іпотеки іпотекодавець гарантує, що за місцем знаходження предмета іпотеки не зареєстровані та фактично не проживають (не мають права користування) малолітні чи неповнолітні особи, та передача вказаної квартири в іпотеку не порушує прав та інтересів зазначених осіб.
Також, 14 серпня 2007 року ОСОБА_2 було складено окрему нотаріально посвідчену заяву, за змістом якої останній повідомив, що у малолітніх, неповнолітніх дітей право користування домоволодінням АДРЕСА_1 та домоволодінням АДРЕСА_2 відсутнє і що ці домоволодіння не є місцем його проживання та місцем проживання малолітніх, неповнолітніх дітей.
ОСОБА_1 (мати дитини) у заяві від 14 серпня 2007 року надала згоду своєму чоловіку на укладення спірного договору іпотеки щодо вказаних домоволодінь.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - и третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частин першої та другої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Стаття 33 Закону України "Про іпотеку" передбачає, що вразі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.