Постанова
Іменем України
30 травня 2019 року
м. Київ
справа № 466/8857/15-ц
провадження № 61-11700св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 03 липня 2017 року в складі судді Свірідової В. В. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 15 січня 2018 року в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовна заява мотивована тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 15 липня 1982 року до 25 червня 2008 року.
За час спільного проживання в шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 набули у власність квартиру АДРЕСА_1 (на даний час назву вулиці та номер будинку змінено на АДРЕСА_1, яка була придбана за рахунок коштів від продажу квартири АДРЕСА_4 та квартиру АДРЕСА_5 . Спірна квартира була оформлена на відповідача.
Вказував, що з початку 2000-х років і по даний час позивач постійно працює та проживає за кордоном і деколи прибуває в Україну. Про наявність судового рішення про розірвання шлюбу дізнався у 2013 році.
На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: поділити спільне майно подружжя, а саме квартиру АДРЕСА_1 ; виділити ОСОБА_1 1/2 частину вказаної квартири.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 03 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірна квартира придбана за особисті кошти відповідача, тому відсутні підстави для її поділу між сторонами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 15 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Поділено спільне майно подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме квартиру АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 2 289,91 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 535,92 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира є спільною сумісною власністю сторін, оскільки набута ними під час перебування в шлюбі та спільного проживання. Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами презумпцію спільного сумісного майна подружжя, зокрема, що квартира АДРЕСА_1 придбана за її особисті кошти. Надана відповідачем рукописна розписка про позику грошей від 14 вересня 1997 року, яку заперечує позивач, не може бути доказом, що такі кошти позичалися особисто ОСОБА_2 з метою придбання квартири особисто нею, а не для сім`ї.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та змінити рішення суду першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції за встановлених у справі обставин дійшов помилкового висновку про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя. Також суд не правильно застосував норми матеріального права, якими визначено порядок поділу майна подружжя.
Апеляційний суд також дійшов помилкового висновку, що надана відповідачем розписка не підтверджує факту придбання вищевказаної квартири за її особисті кошти. Крім того, апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог та порушив принцип диспозитивності.
Позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого відповідач заявила в суді першої інстанції, проте суди на вказані обставини уваги не звернули. ОСОБА_1 не подав доказів, які підтверджують, що про порушення свого права він дізнався лише у 2013 році. Позивач знав про розірвання шлюбу з 2008 року, тому у задоволенні позову має бути відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
14 березня 2019 справу передано до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 15 липня 1982 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 25 червня 2008 року шлюб між сторонами розірвано.
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу від 14 травня 2010 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис від 14 травня 2010 року.
Згідно з договором купівлі-продажу від 01 жовтня 1997 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Хом`як А. П., ОСОБА_2 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 (на даний час назву вулиці та номер будинку змінено на АДРЕСА_1 ).
Право власності на вказану квартиру зареєстровано за відповідачем, що підтверджується реєстраційним посвідченням від 20 жовтня 1997 року.
Суд також встановив, що ОСОБА_1 з 2000-х років перебуває за кордоном. Вказану обставину сторони не заперечують.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.