Постанова
Іменем України
30 травня 2019 року
м. Київ
справа № 759/4777/16-ц
провадження № 61-8525св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року у складі судді Сенька М. Ф. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2017 рокуу складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. А., Волошиної В. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) про захист прав споживача, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є клієнтом банку та власником карткових рахунків №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 , НОМЕР_3, НОМЕР_4 . 28 вересня 2015 року касиром відділення № 40 ПАТ КБ "ПриватБанк" йому було повідомлено, що банк в односторонньому порядку припинив виконання своїх зобов`язань з видачі грошових коштів через банкомати та каси своїх відділень за його рахунками з підстав проведення службового розслідування, на час якого його рахунки будуть заблоковані. Його неодноразові звернення та скарги відповідач залишив без задоволення, а грошові кошти не повернув. На його думку, банком безпідставно зупинено операції за його рахунками і відмовлено у видачі залишків коштів на рахунках, що призвело до його душевного неспокою та витрачання часу на складання скарг, листів і запитів до банку, відсутності можливості користуватися коштами. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 14 327,21 грн, які розміщені на його рахунках, та 10 000 грн - на відшкодування моральної шкоди.
Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 рокупозов задоволено частково. Стягнено з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 залишки коштів на рахунках №№ НОМЕР_5, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 в загальній сумі 14 327,21 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 доведено право вимагати стягнення з відповідача залишків коштів на рахунках, оскільки банк необґрунтовано обмежив його право користування та розпорядження належними йому коштами.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2017 рокуапеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилено. Заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 рокузалишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У грудні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати заочне рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 квітня 2017 рокув частині задоволених позовних вимог і в цій частині передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що зупинення будь-яких фінансових операцій з рахунками позивача банком було здійснено у зв`язку з висновком служби безпеки банку на підставі статей 16, 17 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14 жовтня 2014 № 1702-VII (далі - Закон № 1702-VII). Суди не дали належної правової оцінки доказам, зокрема довідці від 01 лютого 2016 року про наявність у позивача рахунків у банку. Рахунок № НОМЕР_2 не зазначений у вказаній довідці, а тому відсутні підстави для стягнення коштів, які були на ньому розміщені. Всі зазначені позивачем рахунки є кредитними, тобто грошові кошти, розміщені на них, є коштами банку, а не позивача.
У квітні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці рішення є законними і обґрунтованими. Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій банк вказував на те, що жодних обмежень за рахунками позивача не було. У касаційній скарзі банк посилався на те, що рахунки були заблоковані на підставі висновку служби безпеки, однак жодних доказів на підтвердження цих обставин не надав. Доводи банку про те, що кошти на рахунках є кредитними і не належать позивачу, не відповідають дійсності і спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2017 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
13 лютого 2018 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали справи із суду першої інстанції.
20 квітня 2018 року справа № 759/4777/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди в касаційному порядку не оскаржується, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.
Судами встановлено, що станом на 01 лютого 2016 року ОСОБА_1 мав такі рахунки, розміщені у ПАТ КБ "ПриватБанк", та залишки коштів на них: № НОМЕР_4 - 58,95 Євро, що еквівалентно 1 645,29 грн; № НОМЕР_3 - 73,94 доларів США, що еквівалентно 1 889,90 грн; № НОМЕР_5 - 10 362,81 грн.
Також позивач вказував, що в ПАТ КБ "ПриватБанк" ним відкрито рахунок № НОМЕР_2, на якому на час звернення до суду обліковувалися 265,84 грн.
15 січня 2016 року позивач звернувся до банку із заявою про закриття вказаних рахунків та виплату йому залишків коштів на них.
На звернення ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПриватБанк" повідомив, що в обслуговуванні його карткових рахунків відмовлено з посиланням на загальні обставини, які визначені Умовами і Правилами надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", без їх конкретизації щодо позивача.
Згідно з частинами першою-третьою статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (частина перша статті 1068 ЦК України)
Відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Згідно частинами першою, другою та четвертою статті 9 Закону № 1702-VII суб`єкт первинного фінансового моніторингу відповідно до законодавства зобов`язаний на підставі поданих клієнтом (представником клієнта) офіційних документів або засвідчених в установленому порядку їх копій (якщо інше не передбачено цим Законом) здійснювати ідентифікацію та верифікацію клієнта (представника клієнта). При цьому документи мають бути чинними (дійсними) на момент їх подання та включати всі необхідні ідентифікаційні дані. Залежно від рівня ризику проведення фінансової операції клієнтом ідентифікація, верифікація клієнта здійснюються також у разі проведення ним фінансової операції на суму, визначену частиною першою статті 15 цього Закону, незалежно від того, проводиться така фінансова операція одноразово чи як кілька фінансових операцій, які можуть бути пов`язані між собою. У разі виникнення сумнівів у достовірності чи повноті наданої інформації про клієнта суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний провести поглиблену перевірку клієнта.
Частиною другою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банк зобов`язаний ідентифікувати та верифікувати відповідно до вимог законодавства України, зокрема: клієнтів (крім банків, зареєстрованих в Україні), що відкривають рахунки в банку; клієнтів, які здійснюють фінансові операції, що підлягають фінансовому моніторингу; клієнтів (осіб) у разі виникнення підозри в тому, що їх фінансові операції (фінансова операція) можуть (може) бути пов`язані (пов`язана) з фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення; клієнтів, які проводять перекази без відкриття рахунка на суму, що дорівнює чи перевищує 15 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості, але є меншою ніж 150 000 гривень, або на суму, еквівалентну зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, одиницях вартості; клієнтів, що здійснюють фінансові операції з готівкою без відкриття рахунка на суму, що дорівнює або перевищує 150 000 гривень, або у сумі, еквівалентній зазначеній сумі, в тому числі в іноземній валюті, банківських металах, інших активах.
Тобто положеннями статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та частини сьомої статті 9 Закон № 1702-VII передбачено, що суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Частиною п`ятою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що у разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, зазначені в частині другій цієї статті договори (фінансові операції) не укладаються (не здійснюються).
Згідно з частиною шостою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк має право відмовитися від підтримання договірних відносин чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.