Постанова
Іменем України
30 травня 2019 року
м. Київ
справа № 448/727/16-ц
провадження № 61-18852св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Мостиська Друга сільська рада Мостиського району Львівської області, треті особи: Приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Кубара Олександра Степанівна, Мостиська державна нотаріальна контора, Мостиська районна державна адміністрація Львівської області,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 травня 2017 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мостиська Другої сільської ради Мостиського району Львівської області (далі - Мостиська Друга сільська рада), треті особи: Приватний нотаріус Мостиського районного нотаріального округу Кубара О. С. (далі - ПН Кубара О. С.), Мостиська державна нотаріальна контора, Мостиська районна державна адміністрація Львівської області, про визнання права власності на спадкове майно. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3, якій, зокрема належав будинок АДРЕСА_1 . 25 березня 2015 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповіла їй все своє майно. Інших спадкоємців, яким би належало право на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3, немає. У встановлений законом шестимісячний строк вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак отримала відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вищевказаний будинок у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нього. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на домоволодіння АДРЕСА_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 14 липня 2016 рокуу складі судді Стецика Я. Є. позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спадкодавець ОСОБА_3 була фактичним власником спірного спадкового майна, хоча і не оформила належним чином право власності на нього, а тому є всі підстави для визнання за позивачем права власності на домоволодіння, оскільки вона є спадкоємцем за заповітом і прийняла спадщину в установленому законом порядку.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що на час смерті ОСОБА_3 та на час подання скарги у спірному будинку були зареєстровані: вона, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, яких не було залучено до участі в цій справі. Спірний будинок є комунальною власністю. Спадкодавець не була його забудовником, проживала в ньому на правах найму. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували належність спірного будинку до спадкового майна та наявність у спадкодавця права власності на нього.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 14 липня 2016 рокускасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивачем не доведено законність набуття спадкодавцем ОСОБА_3 у власність спірного будинку, а тому це майно не може бути об`єктом спадкування.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 травня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення Мостиського районного суду Львівської області від 14 липня 2016 року.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції не вирішив питання про поновлення строку на апеляційне оскарження за скаргою ОСОБА_2 та не дав правової оцінки поважності/неповажності причин пропуску такого строку. Апеляційний суд не взяв до уваги того, що ОСОБА_2 не обґрунтувала і не надала доказів на підтвердження вирішення місцевим судом питання про її права та обов`язки. Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що спірний будинок належить до об`єктів комунальної власності, оскільки докази на підтвердження цих обставин в матеріалах справи відсутні. Так як Мостиська Друга сільська рада не оскаржила рішення місцевого суду в апеляційному порядку, то відсутні правові підстави вважати, що цей будинок відносися до майна комунальної власності.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
10 травня 2018 року справа № 448/727/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з частиною першою статті 1220, частиною третю статті 1223, частиною першою статті 1270 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1223, статті 1233 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).
Апеляційним судом встановлено, що 25 березня 2014 року ОСОБА_3 склала заповіт, посвідчений ПН Кубарою О. С., згідно з яким все своє майно, де б воно не знаходилося, і з чого б воно не складалося і взагалі все те, на що за законом матиме право, заповіла своїй онуці ОСОБА_1 . Заповіт не змінювався і не скасовувався, недійсним в судовому порядку не визнавався.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 23 квітня 2014 року серії НОМЕР_1, виданим Мостиська Другою сільською радою.
З довідок № № 175 і 176 від 17 березня 2016 року, виданих Мостиська Другою сільською радою встановлено, що в житловому будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані батько позивача ОСОБА_7, її баба ОСОБА_3 (спадкодавець), а також ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .
Згідно з довідкою від 07 липня 2016 року № 230, виданою Мостиська Другою сільською радою, спірний будинок був споруджений у 1946 році та відноситься до комунальної власності.
Довідкою від 24 травня 2017 року № 142, виданою Мостиська Другою сільською радою, підтверджується, що спірний будинок до 2001 року знаходився на балансі Будівельного управління № 2 Львівської залізниці. 10 грудня 2001 року всі житлові будинки по АДРЕСА_1 були передані на баланс Мостиська Другій сільській раді. Рішенням сесії Мостиська Другої сільської ради від 26 вересня 2003 року № 1 було створене Комунальне підприємство "Мій дім", на баланс якого передано весь житловий фонд сільської ради.
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження законності набуття ОСОБА_3 у власність спірного будинку і належності цього майна на праві власності спадкодавцю на момент відкриття спадщини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.