Постанова
Іменем України
22 травня 2019 року
м. Київ
справа № 152/34/17
провадження № 61-46109св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача- ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5,
третя особа - виконавчий комітет Шаргородської міської ради Вінницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Ковальчука О. В., Денишенко Т. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення.
Позовна заява мотивована тим, що йому належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .
15 серпня 1991 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір оренди зазначеної квартири строком на 5 років.
У 2011 році право власності на квартиру
АДРЕСА_1 було зареєстровано за
ОСОБА_3 Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року право власності ОСОБА_3 та рішення від 23 лютого 2011 року про його державну реєстрацію було скасовано.
На час звернення до суду із цим позовом єдиним власником квартири є він.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продовжують проживати в зазначеній квартирі, на його звернення щодо її звільнення не реагують, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд виселити
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з належної йому квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області
від 25 травня 2018 року у складі судді Заярного А. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не надано суду достовірних, належних та допустимих доказів, які б свідчили про припинення (розірвання) дії договору найму квартири за адресою:
АДРЕСА_1 , посвідченого 15 серпня
1991 року нотаріально, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, відповідно, позивачем не доведено що ОСОБА_3 разом з членами своєї сім`ї, які туди всилилися, порушуються його права як власника за умови, що він питання про розірвання договору найму (з підстав виникнення обставин передбачених договором або законом) не ставить.
За умови, що ОСОБА_3, разом зі своїми членами сім`ї, є титульним володільцем вищезазначеної квартири, власником якої є ОСОБА_1, тобто користується квартирою на підставі договору найму, який був пролонгований на невизначений строк у відповідності до вимог статті
260 ЦК Української РСР, законність якого під сумнів ніким не ставилась, питання щодо розірвання договору оренди у судовому порядку не вирішувалось, а тому заявлені позовні вимоги про виселення є передчасними.
З огляду на вищезазначене, суд першої інстанції вважав, що позивачем обрано не правильний спосіб захисту свого права, а тому відмовив у задоволенні позову.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 11 жовтня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Виселено
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 .
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що договір найму укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 15 серпня
1991 року поновлений на невизначений строк, при цьому посилався на положення Глави 25 ЦК УРСР "Майновий найом", яка діяла на момент укладення зазначеного договору, однак, правовідносини щодо найму житлового приміщення, станом на момент укладання вищезазначеного договору найму, регулювалися главою 26 ЦК УРСР "Найом жилого приміщення" та ЖК УРСР. Відповідної угоди щодо його продовження між сторонами договору найму укладено не було, тому після закінчення строку, на який його було укладено, вказаний договір автоматично пролонговано не було.
Таким чином, оскільки відповідачі займають спірну квартиру на підставі договору найму строк якого закінчився, не маючи будь-яких прав на неї, чим порушують права власника на володіння, користування та розпорядження своїм майном та відмовляються виселитись із спірного житла у добровільному порядку, порушене право позивача підлягає захисту, у зв`язку з чим апеляційний суд вважав, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом виселення відповідачів зі спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано відхилив клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки позов про виселення є негаторним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2018 року,
представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5 Зупинено виконання оскаржуваного судового рішення апеляційного суду до закінчення касаційного провадження.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення призначено до судового розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд необґрунтовано не прийняв до уваги клопотання про закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційні скарги подані особами, які не мали права їх підписувати, зважаючи на те, що ОСОБА_1 з серпня 1991 року постійно проживає в державі Ізраїль та жодного разу не приїздив в Україну, що виключає можливість підписанням ним апеляційної скарги. Позивач не надав суду жодного доказу проживання відповідачів у квартирі АДРЕСА_1, таких як акти огляду приміщень, пояснення можливих свідків проживання відповідачів у квартирі, звернення до правоохоронних органів, тощо. Крім того, враховуючи те, що позовна вимога про виселення заявлена поза межами строку позовної давності, позивач не ставив питання про поновлення такого строку, то суд неправомірно відмовив у застосуванні строку позовної давності до зазначеної позовної вимоги.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У лютому 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5 ., у якому він просив залишити оскаржуване судове рішення апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1, будучи членом житлово-будівельного кооперативу № 4, повністю внісши 12 серпня 1991 року свій пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1, на підставі чинного на момент набуття права власності Закону Української РСР "Про власність" від 07 лютого 1991 року, став її власником, що зокрема встановлено також рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року, яке набрало законної сили (а. с. 83-89, т. 1).
15 серпня 1991 року державним нотаріусом Томашпільської нотаріальної контори Калініною Р. Я. було посвідчено договір найму, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка у договорі помилково зазначена як " ОСОБА_3 ".
Згідно з укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договором найму, ОСОБА_1 здав ОСОБА_3 у найм житлове приміщення площею 76 кв. м на першому поверсі
АДРЕСА_1 , належне на праві особистої власності у зв`язку з тим, що він повністю його викупив за адресою:
АДРЕСА_1 . Договором також було встановлено плату за використання житлового приміщення у розмірі п`ятсот карбованців на рік зі строком здачі її у найм для проживання терміном п`ять років з 01 вересня 1991 року по 01 вересня 1996 року. Із посвідчувального надпису на договорі найму вбачається, що останній сторони підписали у присутності нотаріуса, яка встановила особи та перевірила їх дієздатність.
На підставі рішення № 33 від 16 лютого 2011 року виконавчого комітету Шаргородської міської ради Вінницької області, 21 лютого 2011 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на житловий об`єкт нерухомого майна квартиру
АДРЕСА_1 .
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 серпня 2016 року, визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Шаргородської міської ради Вінницької області № 33 від 16 лютого