ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 904/2422/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
представник - Конарева С.К. (довіреність №7/10-3717 від 21.12.2018),
відповідач - Приватне підприємство "Приватна фірма "Віктор-13",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради
розглянув касаційну скаргу Дніпровської міської ради
на постанову Центрального апеляційного господарського суду
від 26.12.2018
у складі колегії суддів: Чередко А.Є. (головуючий), Білецька Л.М., Пархоменко Н.В.
та рішення Господарського суду Дніпропетровської області
від 21.08.2018
у складі судді Рудь І.А.
у справі №904/2422/18
за позовом Дніпровської міської ради
до Приватного підприємства "Приватна фірма "Віктор-13"
про стягнення 971 522, 30 грн. за договором-зобов`язанням від 10.07.2003 №60 в редакції додаткової угоди від 08.08.2006 №2/47
ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
1. 28.01.2019 поштовим відправленням Дніпровська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 у справі №904/2422/18 в порядку статей 286-288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та клопотала про поновлення строку на касаційне оскарження.
2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2422/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2019.
3. Ухвалою від 13.02.2019 Верховний Суд поновив Дніпровській міській раді строк на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 у справі №904/2422/18, відкрив касаційне провадження у справі №904/2422/18 за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018, призначив розгляд касаційної скарги Дніпровської міської ради на 16.04.2019 о 09 год. 45 хв.
4. Від Приватного підприємства "Приватна фірма "Віктор-13" (далі - ПП "ПФ "Віктор-13", відповідач) надійшов відзив на касаційну скаргу Дніпровської міської ради (далі - скаржник, позивач).
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Короткий зміст позовних вимог
5. Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просила стягнути з ПП "Приватна фірма "Віктор-13" заборгованість на суму 971 522, 30 грн., з яких 528 534, 80 грн. - сума пайового внеску, 47 568, 13 грн. - 3% річних, 395 419, 37 грн. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 в редакції додаткової угоди №2/47 від 08.08.2006. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору.
Короткий зміст рішення першої інстанції
6. Рішенням від 21.08.2018 Господарський суд Дніпропетровської області у задоволенні позову відмовив.
6.1. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 (із змінами від 08.08.2006 №2/47 щодо передачі зобов`язань за договором ПП "Приватна фірма "Віктор-13" у зв`язку з перереєстрацією ПФ "Віктор") (далі - договір), укладеного між відповідачем (замовником) та виконкомом Дніпропетровської міської ради, відповідачу як замовнику виділена земельна ділянка для будівництва житлового будинку, секція в осях 10: 14 по Донецькому шосе в районі будинку № 15, кадастровий номер 1210100000:01: 435:0085 . Також, суд встановив, що зазначений договір укладено сторонами відповідно до норм Закону України "Про планування і забудову територій", який втратив чинність 12.03.2011 на підставі Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI від 17.02.2011.
6.2. Місцевий суд, з посиланням на статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон), підпункт 3 пункту 1 розділу V "Прикінцеві положення" Закону, зазначив, що участь відповідача у розвитку інфраструктури населеного пункту врегульована укладеним між ним та виконкомом Дніпропетровської міської ради чинним на сьогодні договором-зобов`язанням №60 від 10.07.2003 (зі змінами від 08.08.2006 №2/47), який фактично є договором про пайову участь у розвитку інфраструктури, а органи місцевого самоврядування за зверненням замовника будівництва зобов`язані з дотриманням строків розгляду таких звернень, внести відповідні корективи у прийняті рішення або укладені договори.
6.3. Місцевим судом встановлено, що з метою виконання приписів абзацу 2 пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" позивач звертався до господарського суду з позовом про спонукання відповідача укласти договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська у новій редакції, за результатом розгляду якого рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2014 у справі №904/54/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2014, у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено. При цьому, місцевий суд встановив, що зазначеними судовими рішеннями встановлені обставини неприведення зобов`язань за спірним договором у відповідність до вимог пункту 7 розділу V зазначеного Закону та відсутність правових підстав для укладання нового договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська. Також, судами зазначено, що з урахуванням обставин справи, позивач має право вимагати, із дотриманням порядку, передбаченого статтею 188 ГК України, приведення даного договору у відповідність до вимог пункту 7 розділу V Закону України №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності". Крім того, місцевим судом зазначено, що станом на час розгляду справи, докази приведення сторонами договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 (із змінами від 08.08.2006 №2/47) у відповідність до вимог пункту 7 розділу V Закону України №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" відсутні, як і докази звернення Дніпровської міської ради до відповідача із такою пропозицією у порядку статті 188 ГК України, тому місцевий суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє право вимагати виділення йому 5% від загальної площі квартир у спірному будинку або їх грошового еквіваленту. Разом з тим, господарський суд не вбачав підстав для застосування позовної давності, про яку заявлено відповідачем, оскільки правила про позовну давність, відповідно до статті 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено порушення суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
7. Постановою від 26.12.2018 Центральний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишив без задоволення, рішення Господарського суду Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 у справі №904/2422/18 залишив без змін. При цьому, апеляційний суд зазначив про те, що місцевим судом неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права. Однак, це не призвело до неправильного по суті рішення у справі про відмову в задоволенні позову, тому рішення суду залишено без змін.
7.1. Апеляційним судом здійснено власне дослідження та встановлення обставин справи, за яким встановлено, що 10.07.2003 між Приватною фірмою "Віктор" (замовник) та виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (виконком) укладено Договір-зобов`язання №60, згідно з яким замовнику виділяється земельна ділянка для будівництва житлового будинку №15 , а замовник зобов`язується передати виконкому 5% від загальної площі квартир при введенні будинку в експлуатацію (пункти 1.1, 1.2 договору). Апеляційний суд встановив, що пунктом 3.1 цього договору визначено, що у випадку порушення замовником пункту 2 договору (щодо процедури передачі житла), виконком залишає за собою право затребувати вартість житла, зазначеного в пункті 2 договору в судовому порядку за ціною, яка склалася на момент здачі будинку в експлуатацію (т. 1, а.с. 17). Суд встановив, що 10.07.2003 внесено зміни до договору-зобов`язання №60, згідно з якими стороною договору (замовником) стала Приватна фірма "Віктор-13", як правонаступник Приватної фірми "Віктор", а згідно з Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації житловий будинок (секція № 1 ) по Донецькому шосе в районі будинку №15, Амур - Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська, код об`єкта 1122.1 (т. 1, а.с. 18-22).
7.2. Апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що умови спірного договору 10.07.2003 (із змінами 08.08.2006) мали бути приведені у відповідність до вимог пункту 7 розділу V Закону України №3038-VI від 17.02.2011 "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки станом на час укладення між сторонами договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 та змін до нього правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій встановлювалися Законом України "Про планування і забудову територій" №1699-ІІІ від 20.04.2000, в якому на той час були відсутні норми щодо обов`язкового здійснення замовником пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
При цьому, апеляційний суд зазначив, що статтею 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", якою встановлено підстави та порядок здійснення замовником пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту лише Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16.09.2008 №509-VI, були встановлені граничні розміри пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, який для житлових будинків не міг перевищувати 5 відсотків загальної вартості будівництва об`єкта містобудування та згодом був зменшений до 4 відсотків, який втратив чинність 12.03.2011, та з 12.03.2011 набрав чинності Закон України №3038-VI від 17.02.2011 "Про регулювання містобудівної діяльності", внаслідок чого втратив чинність Закон України "Про планування і забудову територій".
7.3. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції на момент набрання чинності Законом 12.03.2011) передбачено приведення у відповідність до цього Закону лише договорів про пайову участь у випадку встановлення ними сплати пайової участі в інших обсягах ніж визначено цим Законом та приведення у відповідність до цього Закону рішень органів місцевого самоврядування.
Разом з тим, апеляційним судом надано власну оцінку змісту договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 як такому, що не є різновидом договору про пайову участь, та який не укладався на виконання вимог Закону України "Про планування і забудову територій", а є за своєю правовою природою різновидом цивільного договору не пов`язаним із внесенням коштів (матеріальних благ) на благоустрій, має свій власний предмет регулювання та укладений сторонами відповідно до статті 627 ЦК України. Доказів визнання недійсним цього договору, розірвання чи виконання матеріали справи не містять. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку про те, що встановлене ним зобов`язання відповідача передати на користь територіальної громади міста, від імені якої діє Дніпровська міська рада, певний обсяг квартир у збудованому будинку, або сплатити їх вартість, не припинилося. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що неприведення договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 у відповідність до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не може бути підставою для невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань.
7.4. Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2014 у справі №904/54/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 та постановою ВГСУ від 15.10.2014, відмовлено у задоволенні позову Дніпропетровської міської ради про зобов`язання ПП "Віктор-13" укласти з фінансово-економічним департаментом Дніпропетровської міської ради договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська, з посиланнями на те, що позовна вимога заявлена безпідставно, оскільки між сторонами існує чинний договір-зобов`язання №60 від 10.07.2003 (зі змінами 08.08.2006), а також апеляційним судом встановлено факт здачі спірного будинку в експлуатацію 17.05.2012 (т. 1, а.с. 38, 41), що за висновком апеляційного суду підтверджує обставини того, що позивачу з березня 2014 року було достеменно відомо про введення в експлуатацію житлового будинку та про порушення своїх прав за договором 10.07.2003.
7.5. З огляду на таке, апеляційний суд застосував до вимог позивача положення про позовну давність та з посиланням статті 256, 257, 261, 266, 267 ЦК України, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, погодившись з висновками резолютивної частини рішення суду першої інстанції.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ
Доводи скаржника (Дніпровська міська рада, позивач у справі)
8. Скаржник аргументував, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про неправильне застосування норм матеріального права місцевим судом, яке полягало у неправильному тлумаченні та застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, неправильну оцінку доказів у справі та неповноту такої оцінки, повинен був застосувати до рішення місцевого суду наслідок, передбачений пунктом 4 частини 1 статті 277 ГПК України, та скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення.
8.1. Скаржник зазначив, що моментом, коли Дніпровській міській раді стало відомо про порушення своїх прав саме після відмови виконати зобов`язання з передачі квартир в натурі є 19.06.2015, коли був складений акт позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради від 19.06.2015 №08-20/115, згідно з яким встановлено факт відмови та нараховано позивачу збитки за невжиття заходів щодо стягнення грошової суми, а позов про стягнення грошових коштів подано 05.06.2018, в межах трирічного строку позовної давності з моменту складення акта.
8.2. Скаржник доводив неправильне застосування судами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 261 (частини 1) Цивільного кодексу України.
Доводи інших учасників справи
9. У відзиві ПП "ПФ "Віктор-13" на касаційну скаргу зазначено, що позиція, яка викладена у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2018 у справі №904/2422/18, суперечить позиції суду, яка була викладена в рішеннях у справі №904/54/14, і які набрали законної сили у 2014 році та були залишені без змін Верховним Судом України. Крім того, позивачем не надано доказів наявності підстав, які були б необхідні для скасування або зміни відповідних рішень судів попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги зводяться до спонукання касаційного суду здійснити оцінку чи переоцінку доказів у справі.
НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
10. Господарський кодекс України
Частина 1 статті 193 - суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частина 2 статті 193 - кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частини 1, 3 статті 212 - особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою що настала.
Стаття 257 - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частина 1 статті 261 - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.