Постанова Іменем України
16 травня 2019 року
м. Київ
справа № 426/1114/17
провадження № 51-5150км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Марчук Н.О., Стороженка С.О., за участю секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Руденко О.П., засудженого ОСОБА_1,
розглянув касаційні скарги засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Луганської області від 30 січня 2018 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017130550000014, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_2,
та
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ),
засуджених за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Сватівського районного суду Луганської області від 03 листопада 2017 року:
ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 71 КК частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком цього ж суду від 16 грудня 2016 року (яким ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 310 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки) у виді позбавлення волі на строк 6 місяців і призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. На підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання;
ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 71 КК частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком цього ж суду від 05 липня 2016 року (яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 310 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки) у виді позбавлення волі на строк 1 рік і призначено засудженому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років. На підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.
Вироком вирішено долю речових доказів.
Апеляційний суд Луганської області 30 січня 2018 року скасував вирок Сватівського районного суду Луганської області від 03 листопада 2017 року в частині застосування щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Закону України "Про амністію у 2016 році" та ухвалив новий вирок, яким призначив покарання:
ОСОБА_2 - за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 71 КК частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Сватівського районного суду Луганської області від 16 грудня 2016 року у виді позбавлення волі на строк 6 місяців і призначив засудженому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців;
ОСОБА_1 - за ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 71 КК частково приєднав невідбуту частину покарання за вироком Сватівського районного суду Луганської області від 05 липня 2016 року у виді позбавлення волі на строк 1 рік і призначив засудженому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ухвалено обчислювати з 30 січня 2018 року. Взято засуджених під варту в залі суду.
В іншій частині апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін.
За вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 засуджено за те, що вони 09 січня 2017 року приблизно о 04:00 за попередньою змовою між собою шляхом вільного доступу через територію городу за місцем свого проживання на АДРЕСА_3 до металевого паркану, котрий загороджує вхід на територію подвір`я домоволодіння ОСОБА_3 на АДРЕСА_4 у тому ж місті, та розібрали його. Після цього засуджені здали фрагменти металевих кутків, листів і сітку-рабицю до пункту прийому металобрухту, внаслідок чого завдали потерпілій ОСОБА_3 матеріальної шкоди на загальну суму 288 грн.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не погоджуються з рішенням суду апеляційної інстанції про скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку. Посилаються на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину.
Засуджений ОСОБА_2 ставить вимогу про скасування вироку апеляційного суду через його суворість, а, крім того, вважає, що апеляційний суд порушив його право на захист, оскільки не надав йому захисника під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку.
Засуджений ОСОБА_1 ставить вимогу про зміну вироку апеляційного суду на підставі надмірної суворості призначеного йому покарання. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно обрав йому покарання у максимальному розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 185 КК.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав свою касаційну скаргу.
Прокурор вважала, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Статтею 433 КПК визначено межі перегляду судом касаційної інстанції. Частиною 2 цієї норми передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги та вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації дій засуджених за ч. 2 ст. 185 КК не оспорюються в касаційних скаргах.
Посилання у касаційній скарзі засудженого ОСОБА_2 на те, що апеляційний судне дотримався вимог кримінального процесуального закону, оскільки не забезпечив участь захисника під час розгляду його апеляційної скарги, є безпідставними.
З матеріалів кримінального провадження видно, що ОСОБА_2 самостійно не залучив захисника до участі у кримінальному провадженні для захисту своїх інтересів, під час апеляційного розгляду він не заявляв суду клопотання про призначення йому захисника для надання правової допомоги. Оскільки згідно з положеннями ст. 52 КПК участь захисника під час розгляду цього кримінального провадження не є обов`язковою, то немає підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено право ОСОБА_2 на захист.
Доводи у касаційних скаргах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про те, що за вчинений злочин їм призначено надто суворе покарання, є безпідставними.
Вирішуючи питання щодо розміру та міри покарання, суд урахував тяжкість кримінального правопорушення, дані про особи засуджених, обставини, що впливають на покарання, та призначив покарання у межах санкції ч. 2 ст. 185 КК, що повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК. Обставин, які свідчили б, що покарання, обране засудженим за ч. 2 ст. 185 КК, є явно несправедливим через суворість, а також підстав для його пом`якшення не встановлено.