П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 11-121сап19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
скаржника - ОСОБА_1
представника скаржника - Демидюк О. Б.,
представника відповідача - ОСОБА_16,
розглянувши в судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 "Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності",
У С Т А Н О В И Л А :
Короткий зміст та обґрунтування наведених у позовній заяві (скарзі) вимог
1. 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 з підстави, установленої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України 21 грудня 2016 року № 1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя", подав до Великої Палати Верховного Суду скаргу на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 "Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності".
2. На обґрунтування наведених у скарзі вимог ОСОБА_1 зазначив, що в його діях немає ознак дисциплінарного проступку, водночас ВРП фактично усунулася від установлення його складу, а презюмувала це на підставі припущень, також ВРП порушила гарантований Конституцією України принцип презумпції невинуватості, оскільки за відсутності обвинувального вироку дійшла висновку про вчинення суддею ОСОБА_1 кримінально караного діяння та притягнула його до відповідальності. На переконання скаржника, спірне рішення ґрунтується на неналежних та недопустимих доказах, ВРП не досліджувала аудіозаписи виробничої наради від 07 лютого 2014 року та не надала їм правової оцінки. Особливо скаржник наголошує на тому, що його притягнуто до дисциплінарної відповідальності поза межами трирічного строку, передбаченого частиною одинадцятою статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що є наслідком його неправильного обчислення. Також ОСОБА_1 наполягає на порушенні ВРП принципу юридичної визначеності, оскільки тим діям, які ВРП і її дисциплінарний орган кваліфікували як дисциплінарний проступок, за 4 роки до цього вже була надана оцінка Радою суддів України. Зокрема, маючи компетенцію на розгляд повідомлень про загрозу незалежності судді, Рада суддів України у своєму рішенні від 25 квітня 2014 року № 20 дійшла висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 . загрози незалежності судді ОСОБА_8 та тиску на неї. Крім того, на переконання скаржника, всупереч вимогам частини шостої статті 107 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", дисциплінарну справу щодо нього порушено й розглянуто за анонімною скаргою, оскільки особи, яка її подала, не існує. Також скаржник вважає, що розгляд ВРП скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати був поверховим, не відповідав принципам рівності сторін, безсторонності і неупередженості та з самого початку здійснювався з обвинувальним ухилом. Свої сумніви у безсторонності ВРП при вирішенні скарги судді ОСОБА_1 він убачає в таких обставинах: необґрунтоване відкладення розгляду скарги на невизначений строк вже після виходу до нарадчої кімнати та без потреби у продовженні строку розгляду скарги; подальше безпідставне зняття з розгляду скарги, що на переконання скаржника, свідчить про навмисні маніпуляції з призначенням справи з метою її розгляду певним складом ВРП; упередженість члена ВРП ОСОБА_2, який, крім того, приймав участь у розгляді скарги попри те, що був доповідачем по ній.
Рух скарги
3. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 лютого 2019 року відкрила провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 у порядку частини сьомої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
4. Ухвалою від 25 лютого 2019 року скаржникові відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення дії оскаржуваного рішення ВРП.
5. Ухвалою від 18 березня 2019 року справу за скаргою ОСОБА_1 призначено до розгляду у судовому засіданні на 11 квітня 2019 року. Про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлено її учасників.
Позиція учасників справи щодо скарги
6. 20 березня 2019 року надійшов відзив на скаргу ОСОБА_1, в якому ВРП заперечує проти наведених ним доводів та просить залишити без змін рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19. Зазначає, що ВРП відповідно до вимог Закону України "Про Вищу раду правосуддя" в межах своїх повноважень розглянула дисциплінарну справу у порядку та строки, встановлені законом для здійснення дисциплінарного провадження. Вважає доводи скаржника щодо безпідставності притягнення його до дисциплінарної відповідальності та необґрунтованості й невмотивованості висновків ВРП, викладених в оскаржуваному рішенні, такими, що не заслуговують на увагу. ВРП також наголошує, що підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", для скасування її рішення немає.
7. 11 квітня 2019 року у судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 та його представник скаргу на рішення ВРП підтримали та просили її задовольнити з наведених у ній мотивів.
8. Представник ВРП просив відмовити у задоволенні цієї скарги, а спірне рішення залишити без змін.
Установлені обставини справи
9. ОСОБА_1 Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 212-VII обраний суддею Вищого господарського суду України безстроково. Рішенням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 16 травня 2013 року № 222/0/15-13 призначений на посаду заступника Голови Вищого господарського суду України строком на п`ять років. Рішенням Ради суддів господарських судів України від 14 червня 2013 року обраний головою Ради суддів господарських судів України.
10. 25 листопада 2016 року до ВРЮ надійшли два примірники дисциплінарної скарги від 17 листопада 2016 року підписані від імені ОСОБА_12 У скарзі ставилося питання про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, із посиланням на те, що цей суддя, обіймаючи посаду заступника голови Вищого господарського суду України, у період 2013-2014 років здійснював тиск на суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_8 та шляхом погроз домагався прийняття потрібних йому судових рішень. Указано, що ці обставини стали відомі з відеозапису засідання ВРЮ від ІНФОРМАЦІЯ_1, розміщеному за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо вирішення питання про тимчасове відсторонення судді господарського суду міста Києва ОСОБА_8 від здійснення правосуддя.
11. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу матеріалу між членами ВРЮ від 25 листопада 2016 року зазначену дисциплінарну скаргу передано члену зазначеного органу ОСОБА_4
12. 05 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про Вищу раду правосуддя".
13. Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону ВРЮ реорганізовано і створено ВРП. На підставі абзацу 2 пункту 18 цього ж розділу скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора у дисциплінарних справах, не розглянуті ВРЮ до набрання чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів", розглядаються ВРП.
14. 12 січня 2017 року ВРЮ прийнято рішення про реорганізацію ВРЮ у ВРП, набуття членами ВРЮ статусу членів ВРП та здійснення повноважень членів ВРП.
15. За результатами попередньої перевірки скарг членом Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_4 складено висновок від 12 квітня 2018 року із пропозицією про відкриття дисциплінарної справи стосовно судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 .
16. Розглянувши цей висновок, Друга Дисциплінарна палата ВРП не встановила передбачених законом підстав для відмови у відкритті дисциплінарної справи і ухвалою від 16 квітня 2018 року відкрила дисциплінарну справу стосовно цього судді.
17. Під час її розгляду дисциплінарний орган ВРП установив, що, перебуваючи на посадах голови Ради суддів господарських судів України та заступника голови Вищого господарського суду України, суддя ОСОБА_1, використовуючи своє службове становище, 07 лютого 2014 року прибув на виробничу нараду (збори) суддів Господарського суду міста Києва та під час свого виступу на вказаній нараді здійснив неправомірний вплив на безсторонність суддів цього суду, зокрема на суддю ОСОБА_8, а також шляхом спонукання та тиску здійснив втручання у процес здійснення судочинства цією суддею у справах, що перебували у її провадженні в період до 2014 року, у яких, як він зазначав, убачається "державне питання".
18. Так, досліджуючи матеріали дисциплінарної справи, Друга Дисциплінарна палата ВРП зазначила, що на згаданій нараді 07 лютого 2014 року ОСОБА_1 практично відверто запропонував суддям вирішувати певні судові справи за умови отримання неправомірної вигоди. Перелік судових справ, які судді господарського суду повинні були вирішувати на користь суб`єктів, визначених ОСОБА_1, встановлювався, як зазначив останній, таким чином: "… Щодо тих державних питань, які стоять. Вони можуть бути різного роду: це може бути прямо якесь державне питання, це можуть бути якісь прохання осіб, які на сьогоднішній момент обіймають якісь посади, безумовно адміністративні. І я вважаю, що якщо людина дійшла певного рівня відносин, то вона має право поставити запитання і має право отримати адекватну відповідь на це питання …" (тут і далі - висловлювання судді подано державною мовою).
19. Наполегливо схиляючи суддів господарського суду до прийняття судових рішень, необхідних для задоволення очевидного корисливого інтересу самого ОСОБА_1, останній на суддівських зборах повідомив, що у разі прийняття таких рішень, суддям буде забезпечено керівництвом Вищого господарського суду України відповідне "прикриття", яке буде полягати у блокуванні спроб правоохоронних органів розпочати певні кримінальні провадження: "... Коли окремо взятий суддя проти всієї маси інформаційної та грошової - устояти дуже важко, у нас, слава Богу, не було проблем з МВС, у нас не було проблем з Кваліфкомісією, з Вищою радою юстиції, з СБУ... була можливість не допускати незаконного впливу на вас - це те основне, що повинно було дати керівництво - стабільність і захист. Я вважаю, що стабільність і захист нам удалося організувати, і таким чином, щоб до вас не було питань як на цей час, так і надалі ...".
20. Також ОСОБА_1 на зборах суддів, на які він прибув з метою неправомірного впливу на суддів під час здійснення правосуддя, спонукання та шантажу суддів Господарського суду міста Києва задля виконання останніми його вказівок щодо вирішення певних справ на користь суб`єктів, які будуть ним визначені, попередив суддів, які вирішать приймати законні рішення, про можливу організацію протиправного тиску на них з боку правоохоронних органів: "… Те, що стосується постановочних завдань, які існують на сьогоднішній день у суді, ... я ще раз підкреслюю, справа кожного приймати для себе рішення і робити висновки, ... але, з іншого боку, ви теж повинні розуміти, що якихось ввідних не буде і не буде тієї частини, яка стосується безпосередньої діяльності голови, спрямованої на збереження спокою, працездатності і всього іншого ...".
21. За висновком Другої Дисциплінарної палати ВРП, ці дії суддя ОСОБА_1 вчинив свідомо та з очевидним розумінням значення свого виступу 07 лютого 2014 року на виробничій нараді (зборах) суддів Господарського суду міста Києва. У своїй сукупності дії судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 у період з 2013 року по 2014 рік включно, зокрема його виступ на виробничій нараді суддів Господарського суду міста Києва 07 лютого 2014 року, свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, що має наслідком звільнення з посади судді з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
22. Дисциплінарний орган ВРП зазначив, що враховує дані про особу судді та його позитивну характеристику, проте, зважаючи на характер допущених суддею правопорушень, які свідчать, що ним створено та запроваджено протиправні форми позапроцесуального керування судовою системою, а також наслідки, які настали за результатами вчинених діянь - формування у суспільстві вкрай негативного сприйняття діяльності судової влади, оцінки ефективності функціонування всієї системи правосуддя та довіри до суду, дисциплінарний орган ВРП дійшов висновку, що застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з урахуванням часу, що минув із моменту здійснення ним зазначених вище дій.
23. Із зазначених підстав Друга Дисциплінарна палата ВРП 04 червня 2018 року ухвалила рішення № 1695/2дп/15-18, яким притягнула суддю Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади.
24. ОСОБА_1 з таким рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП не погодився та оскаржив його до ВРП.
25. За результатами розгляду цієї скарги ВРП відхилила наведені у ній доводи, погодившись з висновком її дисциплінарного органу про здійснення суддею Вищого господарського суду України ОСОБА_1 втручання у процес здійснення судочинства суддею Господарського суду міста Києва ОСОБА_8, вирішення конкретних судових справ, перешкоджання здійсненню судами правосуддя на визначених законом засадах, тиск на суддів шляхом спонукання, погроз, шантажу та іншого протиправного впливу.
26. За висновком ВРП, її Друга Дисциплінарна палата правильно кваліфікувала ці дії як істотний дисциплінарний проступок, та застосувала до судді ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його із займаної посади, що відповідає принципу пропорційності.
27. У зв`язку з цим ВРП своїм рішенням від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 залишила рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 04 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності без змін.
28. Вважаючи це рішення незаконним, ОСОБА_1 оскаржив його до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
29. З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Вищу раду правосуддя", глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.
30. Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено статтею 51 цього Закону, відповідно до частини першої якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
31. Статтею 52 зазначеного Закону передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;
4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
32. Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), "дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду" (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).
33. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.
34. Згідно з практикою ЄСПЛ "навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо "прав та обов`язків цивільного характеру", у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі "згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У рамках скарги за статтею 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції "повну юрисдикцію" або чи забезпечував "достатність перегляду" для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (рішення ЄСПЛ від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", пункт 123).
35. Можливість оскаржити рішення по суті є важливим запобіжником суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції та є визначеним статтею 266 КАС судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.
36. Так, предметом оскаржуваного рішення ВРП було рішення її Другої Дисциплінарної палати від 04 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.
37. Велика Палата Верховного Суду переглядає ухвалене у спосіб, передбачений Законом України "Про Вищу раду правосуддя", рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 про залишення без змін вказаного рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП.
38. Підстави для оскарження рішення ВРП, які наведені у скарзі ОСОБА_1, свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.
39. Законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про звільнення суддів, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 266 КАС. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до звільнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено рішення про звільнення, отримав, у принципі, доступ до суду (пункт 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).
40. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
41. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та й3доказів, поданих сторонами.
42. Ураховуючи зазначені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути вимоги ОСОБА_1 у межах наведених в його скарзі доводів, ретельно дослідивши дотримання ВРП при прийнятті спірного рішення положень пункту 4 частини першої статті 52 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
43. В оскаржуваному рішенні ВРП погодилася з рішенням її Другої Дисциплінарної палати про наявність правових підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення його з посади судді за вчинення дій, які відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок.
44. ОСОБА_1 у своїй скарзі стверджує, що він дисциплінарного проступку не вчиняв, діяв виключно в межах, встановлених чинним законодавством України та міжнародними стандартами у сфері правосуддя. Зокрема, звернув увагу на те, що КРЄС рекомендує проведення зустрічей суддів із суддями вищих інстанцій та вважає їх доцільними та ефективними для забезпечення верховенства права та єдності судової практики. Зустрічі можуть мати формальний, неформальний та напівформальний характер. У свою чергу, ВРП усунулася від установлення в його діях складу істотного дисциплінарного проступку, презюмувавши наявність такого на підставі припущень, при цьому порушила конституційний принцип презумпції невинуватості.
45. У зв`язку з цим скаржник стверджує про наявність передбаченої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" підстави для скасування спірного рішення, а саме відсутністю в ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
46. Оцінюючи аргументи учасників справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
47. Стаття 126 Конституції України декларує, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
48. Як убачається з Рішення Конституційного Суду України у справі про офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 126 Конституції України та частини другої статті 13 Закону України "Про статус суддів" (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) від 1 грудня 2004 року № 1-1/2004, незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності; забезпеченням державою особистої безпеки суддів та їхніх сімей; гарантуванням фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їх правового і соціального захисту; забороною суддям належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, займатися за сумісництвом певними видами діяльності; притягненням до юридичної відповідальності винних осіб за неповагу до суддів і суду; суддівським самоврядуванням.
49. Отже, заборона впливу на суддів є одним із чинників забезпечення їх незалежності як основоположного принципу організації і функціонування судів та професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону.
50. В основу висновків ВРП і її дисциплінарного органу про вчинення суддею ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку лягли факти здійснення ним неправомірного впливу на безсторонність суддів Господарського суду міста Києва, зокрема судді ОСОБА_8
51. Пунктом 8 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, щодо свободи слова та асоціацій передбачено, що відповідно до Загальної декларації прав людини члени судових органів, як і інші громадяни, користуються свободою слова, віровизнання, асоціацій і зборів; однак, керуючись такими правами, судді повинні поводитись завжди таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість і незалежність.
52. Бангалорські принципи поведінки суддів, схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та соціальної ради ООН від 27 липня 2006 року, передбачають, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов`язок прийняти на себе низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянинові ці обов`язки можуть здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно й охоче.
53. Судді, як і будь-якому громадянину, гарантується право вільного вираження думок, однак у процесі реалізації цього права суддя завжди турбується про підтримку високого статусу посади судді і не допускає дій, що несумісні з неупередженістю і незалежністю судових органів (пункт 4.6 Бангалорських принципів поведінки суддів).
54. В оскаржуваному рішенні ВРП детально обґрунтувала свої висновки, із посиланням на фрагменти виступу судді ОСОБА_1 на виробничій нараді (зборах) суддів Господарського суду міста Києва 07 лютого 2014 року, які вона, погоджуючись з Другою Дисциплінарною палатою ВРП, розцінила як чинення неправомірного впливу на безсторонність суддів Господарського суду міста Києва, зокрема, втручання у процес здійснення правосуддя суддею ОСОБА_8 шляхом спонукання та тиску.
55. Зокрема, звернуто увагу на вищезазначені тези виступу ОСОБА_1 (див. пункти 18, 19, 20 цієї постанови), які свідчать, що вказані дії він вчинив свідомо та з очевидним розумінням значення свого виступу, а також на те, що на час їх вчинення суддя ОСОБА_1 обіймав не лише посаду судді Вищого господарського суду України, а й адміністративні посади - заступника голови цього суду та голови Ради суддів господарських судів України, що може бути важелем впливу на суддів судів нижчих інстанцій.
56. Згідно з частиною восьмою статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" одним із видів дисциплінарного стягнення є подання про звільнення судді з посади, що відповідно до пункту 1 цієї частини застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, якими можуть бути визнані, зокрема, факти допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, або допущення суддею іншого грубого порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (пункти 1 та 7 частини дев`ятої статті 109 цього Закону).
57. Кваліфікуючи зазначені вище дії судді ОСОБА_1 як істотний дисциплінарний проступок, ВРП і її Друга Дисциплінарна палата керувалася тим, що характер допущених правопорушень свідчить, що ним створено та запроваджено протиправні форми позапроцесуального керування судовою системою.
58. Водночас наслідками цих дій є формування у суспільстві вкрай негативного сприйняття діяльності судової влади, оцінки ефективності функціонування всієї системи правосуддя та довіри до суду.
59. Відповідно до пункту 9 Висновку № 3 (2002) КРЄС довіра до судової системи є надзвичайно важливою в контексті глобалізації спорів та зростання доступу до судових рішень. Також у державі, що керується верховенством права, громадськість очікує прийняття загальних принципів, які відповідали б вимогам справедливого суду та забезпечували б основоположні права. Обов`язки, покладені на суддів, мають визначатися таким чином, щоб гарантувати неупередженість суддів та їхню ефективну діяльність. Згідно з пунктом 22 цього Висновку суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності судової системи: поведінка суддів у їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається громадськістю як необхідна складова довіри до судів.
60. У рішенні від 26 лютого 2009 року у справі "Кудєшкіна проти Росії" ЄСПЛ вказав, що питання, які стосуються функціонування системи правосуддя, є питаннями, що викликають інтерес громадськості, обговорення яких вимагає захисту з боку статті 10 Конвенції. Однак ЄСПЛ неодноразово підкреслював особливу роль судової системи в суспільстві, яка, будучи гарантом справедливості й основоположною цінністю в державі, керованому законом, повинна користуватися довірою суспільства для успішного виконання своїх функцій (пункт 86).
61. Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи конкретний контекст ситуації, що склалася під час виступу судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 на виробничій нараді (зборах) суддів Господарського суду міста Києва 07 лютого 2014 року між суддями цього суду, зокрема ОСОБА_8 та скаржником, вважає, що ВРП та її дисциплінарний орган належним чином мотивували свої висновки щодо кваліфікації цих дій як істотного дисциплінарного проступку, наслідком вчинення якого є формування у суспільстві вкрай негативного сприйняття діяльності судової влади, оцінки ефективності функціонування всієї системи правосуддя та довіри до суду.
62. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду встановила, що оскаржуване рішення містить належним чином обґрунтовані мотиви із посиланням на конкретні фрагменти промови судді ОСОБА_1, з яких ВРП, погодившись із рішенням її Другої Дисциплінарної палати, дійшла висновку про наявність правових підстав для застосування до цього судді дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання про звільнення із займаної посади, що є пропорційним вчиненому, з урахуванням наслідків, які настали.
63. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника з приводу відсутності в оскаржуваному рішенні посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, як передбаченої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" підстави для скасування спірного рішення.
64. Доводи скаржника з приводу того, що ВРП не врахувала пояснень інших суддів, які були присутні на виробничій нараді (зборах) суддів Господарського суду міста Києва від 07 лютого 2014 року, які зазначили, що не відчували тиску зі сторони ОСОБА_1, а звернула увагу лише на пояснення судді ОСОБА_8, з якою у скаржника був конфлікт, Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки такі доводи жодним чином не спростовують висновку ВРП про наявність в його діях складу істотного дисциплінарного проступку та тих негативних наслідків, про які зазначила ВРП.
65. Матеріалами справи підтверджується, що на засіданні ВРП 15 січня 2019 року були присутні 14 її членів. За результатами голосування "за" ухвалення рішення про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати про притягнення скаржника до дисциплінарної відповідальності віддали голоси 9 членів ВРП, "проти" - 5, "не брали участі в голосуванні" - 0.
66. Таким чином, оскаржуване рішення ВРП прийнято повноважним складом та підписано всіма членами ВРП, які брали участь в його ухваленні.
67. Стосовно доводів ОСОБА_1 про порушення ВРП принципу презумпції невинуватості з тих підстав, що вона зробила висновок про вчинення ним кримінально караного діяння та притягнула до відповідальності за відсутності вироку суду, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що установлені в ході дисциплінарного провадження ВРП і її Другою дисциплінарною палатою факти та обставини мають значення тільки для прийняття рішень у межах їх компетенції та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень. ВРП не робила висновку про обґрунтованість будь-яких кримінальних обвинувачень щодо ОСОБА_1, а лише врахувала у дисциплінарній справі наявні в ній матеріали з питань дотримання суддею нормативних вимог, що ставляться до судді, та наявності в його діях складу дисциплінарного проступку.
68. Також у своїй скарзі ОСОБА_1 зазначив, що спірне рішення ґрунтується на неналежних та недопустимих доказах, оскільки в його основі лежать висновки щодо подій, які відбулися на виробничій нараді (зборах) суддів Господарського суду міста Києва від 07 лютого 2014 року, однак ВРП не досліджувала та не надавала правової оцінки наявним у матеріалах дисциплінарної справи аудіозаписам цієї виробничої наради, водночас стенограма, на яку послалися в своїх рішеннях ВРП і її Друга Дисциплінарна палата, не може бути визнана належним і допустимим доказом.
69. Однак, як убачається зі змісту спірного рішення, ВРП у ньому зазначила, що спирається саме на заслуханий аудіозапис виступу заступника голови Вищого господарського суду України ОСОБА_1 на зазначеному зібранні 07 лютого 2014 року (арк. 9 спірного рішення ВРП).
70. У судовому засіданні 11 квітня 2019 року представник ВРП з цього приводу пояснила, що наявні у матеріалах дисциплінарної справи аудіозаписи виробничої наради від 07 лютого 2014 року дійсно не відтворювалися під час засідань ВРП у ході перегляду рішення її Другої дисциплінарної палати від 04 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, проте зауважила, що кожен член ВРП має доступ до всіх матеріалів дисциплінарної справи, у тому числі згаданих записів.
71. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для виникнення обґрунтованого сумніву у дійсності посилань ВРП в її рішенні на те, що аудіозапис наради від 07 лютого 2014 року заслуховувався її членами.
72. Водночас доводи скаржника щодо наявності в нього сумніву з приводу цих обставин мають характер припущень, а тому не можуть бути визнані обґрунтованими.