Постанова
Іменем України
15 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 757/12726/18-ц
Провадження № 14-97 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В ., Ситнік О . М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за позовом ОСОБА_6 (далі також - позивач) до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про визнання права на умовно-дострокове звільнення
за касаційною скаргою позивача на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року, постановлену суддею Писанець В. А., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Оніщука М . І ., Українець Л . Д. та Шебуєвої В. А .
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_6 ;
відповідач: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 6 березня 2018 року позивач звернувся з позовом, в якому просив припинити дискримінацію осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, визнавши їх право на умовно-дострокове звільнення.
2. Мотивував вимогу тим, що в Україні відсутні механізм перегляду строку покарання у вигляді довічного позбавлення волі та можливість умовно-дострокового звільнення осіб, засуджених до такого покарання, що, на думку позивача, є порушенням статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Вважає, що в Україні існує дискримінація засуджених до довічного позбавлення волі, оскільки вони не можуть бути звільнені умовно-достроково.
3. Вимогу позовної заяви обґрунтовує:
3.1. Рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № Rec(2003)22 "Про умовно-дострокове звільнення" та № Rec(2003)23"Про здійснення виконання покарання у вигляді довічного ув`язнення та інших тривалих термінів ув`язнення адміністраціями місць позбавлення волі";
3.2. Ухвалами Чортківського районного суду Тернопільської області від 1 грудня 2017 року й Апеляційного суду Тернопільської області від 17 січня 2018 року у справі № 7-20 к 2002 про відмову у задоволенні клопотання позивача його звільнення від відбування покарання;
3.3. Рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 9 липня 2013 року у справі "Вінтер та інші проти Сполученого Королівства" ("Vinter and Others v. the United Kingdom", заяви № 66069/09, 130/10, 3896/10), від 17 січня 2017 року у справі "Гатчінсон проти Сполученого Королівства" ("Hutchinson v. the United Kingdom", заява № 57592/08), від 10 грудня 2013 року у справі "Мюррей проти Нідерландів" ("Murray v. the Netherlands", заява № 10511/10), від 28 травня 1985 року у справі "Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства" ("Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom", заяви № 9214/80, 9473/81, 9474/81), від 7 лютого 2006 року у справі "D. H. та інші проти Чеської Республіки" ("D. H. and Others v. the Czech Republic", заява № 57325/00), від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" ("Stubbings and Others v. the United Kingdom", заяви № 22083/93, 22095/93);
3.4. Рішеннями Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 і від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
4. 23 квітня 2018 року Печерський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки позов засудженого до довічного позбавлення волі, який відбуває покарання у Державній установі "Чортківська установа виконання покарань (№ 26)", має розглядатися за правилами кримінального судочинства.
5. Мотивував ухвалу тим, що перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироку, та порядок їх вирішення визначені статтями 537 та 539 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України, а питання звільнення від відбування покарання - у главі 23 розділу V Кримінально-виконавчого кодексу України.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
6. 15 серпня 2018 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив постанову, якою залишив без змін ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року.
7. Апеляційний суд вважав, що спір виник щодо звільнення позивача від відбування покарання, а тому має розглядатися за правилами кримінального судочинства. Зазначив, що позивач раніше звертався до суду за правилами, визначеними КПК України, з клопотанням про звільнення його від відбування покарання. Але 1 грудня 2017 року Чортківський районний суд Тернопільської області постановив ухвалу про відмову у задоволенні вказаного клопотання, яку Апеляційний суд Тернопільської області ухвалою від 17 січня 2018 року залишив без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. 20 вересня 2018 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій вказує на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права. Просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року, а справу направити на новий розгляд.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
9. 20 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
10. Мотивував ухвалу тим, що позивач оскаржив ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11. Вимога про визнання права, на думку позивача, має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки такий спосіб захисту передбачений у статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
12. Позов не має нічого спільного з вирішенням питання про умовно-дострокове звільнення позивача. Задоволення позову має надати позивачеві можливість реалізувати відповідне право у майбутньому.
13. Апеляційний суд не вирішив клопотання від 27 червня 2018 року про розгляд справи в режимі відеоконференції та розглянув справу за відсутності позивача, чим порушив частину дванадцяту статті 212 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України та статтю 6 Конвенції. Обґрунтовує ці доводи рішенням Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012.
(2) Позиції інших учасників справи
14. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
(1.1) Щодо юрисдикції суду
15. ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
16. Питання звільнення від відбування покарання врегульоване главою 23 розділу V Кримінально-виконавчого кодексу (далі - КВК) України.
17. Відповідно до абзацу 7 статті 152 КВК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є однією з підстав звільнення від відбування покарання.
18. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 537 КПК України під час виконання вироків питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання має право вирішувати суд, визначений частиною другою статті 539 цього кодексу. Тобто, вказане питання слід вирішувати за правилами кримінального судочинства.
19. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач, який засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання у Державній установі "Чортківська установа виконання покарань (№ 26)", вже звертався до суду з клопотанням про звільнення від відбування покарання за правилами КПК України. І 1 грудня 2017 року Чортківський районний суд Тернопільської області постановив ухвалу у справі № 7-20 к 2002, залишену без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 17 січня 2018 року, якою відмовив у задоволенні вказаного клопотання.
20. Натомість, 6 березня 2018 року позивач звернувся до суду з вимогою припинити дискримінацію всіх осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, визнавши їх право на умовно-дострокове звільнення, оскільки в Україні механізм такого звільнення засуджених до довічного позбавлення волі відсутній.
21. Дійшовши висновку, що таку вимогу слід розглядати за правилами кримінального судочинства, суди першої й апеляційної інстанцій не врахували, що позивач не просив про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Більше того, позивач прямо вказує на те, що подав позов за правилами цивільного судочинства, щоби отримати судове рішення, яке слугуватиме підставою для звернення з відповідною заявою до суду за правилами кримінального судочинства.
22. Тому, враховуючи предмет і підставу позову, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що заявлена позивачем вимога має розглядатися за правилами кримінального судочинства.
23. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).
24. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15, частина перша статті 16 ЦК України).
25. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
26. У касаційній скарзі позивач зазначив, що звернувся з позовом про визнання права, оскільки такий спосіб захисту передбачений у статті 16 ЦК України, зокрема, і для захисту цивільного права, гарантованого у частині другій статті 289 ЦК України.