ПОСТАНОВА
Іменем України
28 травня 2019 року
Київ
справа №816/352/17
адміністративне провадження №К/9901/5733/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 (головуючий суддя - Яковенко М.М., судді: Лях О.П., Старосуд М.І.) у справі № 816/352/17 за позовом ОСОБА_1 до Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - Лубенська ОДПІ) від 24.11.2015 № 11529-17.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2017 позовні вимоги задоволено з тих підстав, що позивач не є власником та за ним не зареєстровано право оренди земельної ділянки під належними йому на праві власності будівлями та спорудами, з наявністю яких законодавство пов`язує виникнення обов`язку по сплаті земельного податку. Таким чином, судом зроблено висновок про відсутність підстав вважати останнього платником такого податку як землекористувача (власника) земельної ділянки площею 1,5313 га, що в свою чергу виключає можливість нарахування земельного податку.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
При прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що фізичні особи, які не оформили відповідно до законодавства право власності або право користування землею, проте набули це право відповідно до рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування чи відповідно до цивільно-правових угод повинні сплачувати земельний податок згідно з даними Державного земельного кадастру на загальних підставах. Податковий кодекс України не визначає як умову виникнення податкового обов`язку зі сплати орендної плати за користування землею державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Тому, сам факт використання земельної ділянки є підставою для визначення податкового зобов`язання з орендної плати за землю. Відсутність належного оформлення земельних ділянок не є підставою для звільнення платника земельного податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у користуванні платника податків.
Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2017 та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 12.10.2017.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1, зокрема, зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази щодо реєстрації земельної ділянки на праві власності, користування чи тимчасового користування (оренди), а також щодо передачі йому спірної земельної ділянки.
У відзиві на касаційну скаргу Лубенська ОДПІ вважає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Зокрема, відповідач зазначає, що факт використання земельної ділянки є підставою для визначення податкового зобов`язання з земельного податку. Відсутність належного оформлення земельних ділянок не є підставою для звільнення платника земельного податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у користуванні платника податку. Отже, просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.05.2013 згідно з договором купівлі-продажу будівель та споруд, посвідченого нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за № 459, ОСОБА_1 придбав у власність у ПП "Віка-плюс" будівлі та споруди, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та складаються з: адмін. корпуса з підвалом, А-2, 901,6 кв.м.; гаража-склада, Б, 593,1 кв.м.; гаража, В, 257,0 кв.м.; вбиральні, Г; складу ГСМ (погріб), Д; складу ГСМ (погріб), Е; пилорами, Ж, 164,9 кв.м.; виробничого цеху, З, 1487,8 кв.м.; трансформаторної, К; воріт, №1,2; огорожі, №3,4.
Право власності ОСОБА_1 на будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 2553759.
Лубенською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.11.2015 № 11529-17, згідно з яким ОСОБА_1 нараховано суму податкового зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 51112,07 грн.
Відповідно до пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України:
земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72);
землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73);
земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74);
плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147).
Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платники земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2).
Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно з частинами першою і другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.