ПОСТАНОВА
Іменем України
30 травня 2019 року
м. Київ
справа №552/1380/17
адміністративне провадження №К/9901/17640/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 552/1380/17
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ), Полтавського обласного військового комісаріату (далі - Полтавськи облвійськкомат) про поновлення виплати пенсії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на постанову Київського районного суду м. Полтави від 12 квітня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Турченко Т.В. та
постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Мельнікової Л.В., суддів Бенедик А.П., Донець Л.О., -
ВСТАНОВИВ:
14 березня 2017 року позивач ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо не поновлення йому виплати пенсії за вислугу років;
- зобов`язати ГУ ПФУ поновити з 07 вересня 2009 року виплату раніш призначеної пенсії.
Позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що в серпні 1996 року Полтавський облвійськкомат призначив йому пенсію за вислугу років. В лютому 1997 року він переїхав на постійне місце проживання за кордон - до Федеративної республіки Німеччини, у зв`язку з чим йому було припинено виплату пенсії.
19 вересня 2016 року він звернувся до ГУ ПФУ з проханням поновити виплату призначеної йому пенсії в розмірі, передбаченому Законом України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-XII), однак 19 жовтня 2016 року отримав від відповідача відмову з посиланням на те, що поновити виплату пенсії можливо тільки за наявності його пенсійної справи, яка Полтавським облвійськкоматом не передавалася. Йому також повідомлено про необхідність звернення до пенсійного органу особисто та пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує його особу, місце проживання (реєстрації) та вік.
Зазначену відмову відповідача позивач вважає необґрунтованою та незаконною, такою, що грубо порушує його права.
Київський районний суд м. Полтави постановою від 12 квітня 2017 року частково задовольнив позовні вимоги:
- зобов`язав Полтавський облвійськкомат передати ГУ ПФУ особову-пенсійну справу ОСОБА_1 для поновлення виплати пенсії за вислугу років;
- зобов`язав ГУ ПФУ поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 2262-ХІІ, починаючи з 19 вересня 2016 року.
Ухвалюючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що з 07 жовтня 2009 року (з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №25-рн/2009) ОСОБА_1 набув право на отримання пенсії. Проживаючи в Німеччині, позивач як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. А оскільки особова-пенсійна справа ОСОБА_1 з Полтавського облвійськкомату до ГУ ПФУ, тому суд першої інстанції вирішив зобов`язати Полтавський облвійськкомат вчинити відповідні дії.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 20 червня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове - яким відмовив у задоволенні позовних вимог.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не звертався до Полтавського обласного військового комісаріату з вимогою надіслати до ГУ ПФУ свою пенсійну справу. Таким чином, у пенсійного органу були відсутні підстави для реалізації, визначених підпунктом 2 пункту 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 "Про затвердження положень про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України", повноважень щодо отримання від Полтавського обласного військового комісаріату відомостей, необхідних для здійснення покладених на головне управління завдання стосовно реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення, зокрема, позивача ОСОБА_1
20 липня 2017 року представник позивача звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, а постанову Київського районного суду міста Полтави від 12 квітня 2017 року - змінити, зазначивши: "Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області поновити ОСОБА_3 виплату раніше призначеної пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з 07 жовтня 2010 року" та визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо не поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії за вислугу років, у зв`язку із виїздом на постійне проживання за кордон.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що ГУ ПФУ, як орган уповноважений на здійснення та забезпечення реалізації права з питань поновлення виплати раніше призначеної пенсії, зобов`язано було після отримання скерованої військовим комісаріатом заяви про поновлення виплати пенсії, прийняти цю заяву та зареєструвати у відповідному журналі. Вимога особистого звернення за відновленням пенсії, передбачена Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року N 3-1 № (далі - Порядок № 3-1) не відображена в законі, тому не може обмежувати права громадян, визначені законом, який має вищу юридичну силу.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Верховний Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що громадянин України, позивач ОСОБА_1 27 серпня 1996 року звільнений з військової служби. З 28 серпня 1996 року позивачу на умовах Закону № 2262-XII призначена пенсія за вислугу років, виплата якої Полтавським обласним військовим комісаріатом припинена 01 лютого 2007 року, у зв`язку з виїздом позивача до Федеративної республіки Німеччини. Пенсійна справа позивача ФП-61970 знаходиться у Полтавському облвійськкоматі.
19 вересня 2016 року позивач звернувся до Полтавського обласного військового комісаріату з заявою про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року. Але вказана заява Полтавським обласним військовим комісаріатом була направлена до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області за вихідним №10/2271 від 30 вересня 2016 року.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії за вислугу років, відмовило позивачу за вихідним №542/П-03 від 19 жовтня 2016 року у відновленні виплати пенсії, посилаючись на те, що пенсійна справа ОСОБА_1 не передавалася до ГУ ПФУ та відповідно до пунктами 4, 14 та 15 Порядку № 3-1, заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію за місцем проживання, при поданні заявником всіх необхідних документів.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із статтею 51 Закону № 1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.