1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду




Постанова

Іменем України


20 травня 2019 року

м. Київ


справа № 755/3679/17

провадження № 61-32214 св 18


Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Усика Г. І. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Олійник А. С.,


учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Державне підприємство "Редакція журналу "Охорона праці",


розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року у складі судді Виниченко Л. М. та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Іванченка М. М., Рубан С. М.,


ВСТАНОВИВ:


Короткий зміст позовних вимог


У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Редакція журналу "Охорона праці" (далі - ДП "Редакція журналу "Охорона праці") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушеного прогулу.


На обгрунтування позовних вимог, з урахуванням заяви про їх доповнення від

19 липня 2017 року, зазначав, що з 05 травня 2014 року він працював першим заступником головного редактора ДП "Редакція журналу "Охорона праці".


08 листопада 2016 року він отримав попередження, підписане виконуючим обовʼязки головного редактора ОСОБА_2,про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади першого заступника головного редактора з

10 січня 2017 року.


Зазначав, що за відсутності техніко-економічного обгрунтування необхідності скорочення штату та звільнення працівників підприємства, погодженого з органом первинної профспілкової організації, вказане попередження не може бути визнане законним.


Відповідно до пункту 6.1. Статуту ДП "Редакція журналу "Охорона праці", управління підприємством здійснює головний редактор, який наділений повноваженнями прийняття та звільнення з роботи працівників підприємства, а тому вважав, що попередження про його наступне вивільнення, підписане виконуючим обов`язки головного редактора є недійсним, оскільки видане неповноважною особою.


Наказом ДП "Редакція журналу "Охорона праці"від 02 лютого 2017 року № 16-к "Про звільнення ОСОБА_1 " його було звільнено з посади з 02 лютого

2017 року на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу України про працю (далі - КЗпП України).


На дату звільнення він працював у ДП "Редакція журналу "Охорона праці" понад 13 років, з яких з 23січня 2004 року - на посаді заступника головного редактора, з 05 травня 2014 року - на посаді першого заступника головного редактора, має науковий ступінь кандидата технічних наук, близько 10 років викладав охорону праці в Національному технічному університеті України "КПІ", має вчене звання доцента та є єдиним фахівцем із таким досвідом у науково-виробничому виданні, яким є журнал "Охорона праці", має численні нагороди, на роботі характеризується позитивно, користується авторитетом серед колег та співробітників, а відтак відповідно до статті 42 КЗпП України має переважне право на залишення на роботі, що не було ураховано відповідачем.


Крім того органом первинної профспілкової організації порушено порядок надання згоди на його звільнення, зокрема порушено строк розгляду відповідного подання роботодавця, не повідомлено його про дату та час засідання профкому, розгляд подання за його відсутності порушує його права, а тому є незаконним.


З урахуванням наведеного просив поновити його на посаді першого заступника головного редактора ДП "Редакція журналу "Охорона праці"та стягнути з

ДП "Редакція журналу "Охорона праці"середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 лютого 2017 року по день поновлення його на роботі.


Короткий зміст рішення суду першої інстанції


Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено, поновлено його на посаді першого заступника головного редактора ДП "Редакція журналу "Охорона праці", стягнуто з

ДП "Редакція журналу "Охорона праці"на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 78 702,50 грн.


Вирішено питання розподілу судових витрат, допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку у розмірі 12 592,38 грн.


Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент звільнення з

ДП "Редакція журналу "Охорона праці" позивачу не було запропоновано обійняти наявну на підприємстві вакантну посаду головного редактора, що була включена до штатного розпису, який вводився у дію на підприємстві з 10 січня 2017 року, хоча така відповідала його досвіду, кваліфікації та фаховості. Зазначене свідчить, що ДП "Редакція журналу "Охорона праці" не виконало обов`язку передбаченого частиною третьою статті 49-2 КЗпП України, що є підставою для поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 лютого 2017 року по 07 серпня

2017 року, тобто за 125 робочих дні.


Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції


Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року апеляційну скаргу ДП "Редакція журналу "Охорона праці" задоволено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 серпня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.


Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що відповідно до Статуту підприємства, наймання на роботу головного редактора здійснюється головою Державної служби з питань праці (далі - Держпраці) на конкурсній основі за процедурою, що врегульована постановою Кабінету Міністрів України від

03 вересня 2008 року № 777 "Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки", за наслідками якої з ним укладається контракт. Проведення конкурсного відбору є обовʼязковою передумовою прийняття головою Держпраці рішення про призначення головного редактора ДП "Редакція журналу "Охорона праці", що відноситься до сфери його дискреційних повноважень, а тому ні головний редактор, ні виконуючий обовʼязки головного редактора ДП "Редакція журналу "Охорона праці" не мали повноважень пропонувати позивачеві посаду головного редактора. Оскільки інших вакантних посад у ДП "Редакція журналу "Охорона праці", які б за своєю спеціальністю міг зайняти позивач, не було, звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника головного редактора, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.


Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи


У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у жовтні 2017 року, ОСОБА_1 просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 серпня

2017 рокута рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 вересня 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.


Касаційна скарга мотивована тим, що на момент звільнення його з посади першого заступника головного редактора ДП "Редакція журналу "Охорона праці" була вакантною посада головного редактора, яка безпідставно не була запропонована йому роботодавцем. Суди взагалі не з`ясували чи було технічно-обгрунтованим скорочення штату відповідача, та, як наслідок, видача наказу про звільнення працівників та скорочення штату, та не надали оцінки тому, що згідно статуту підприємства посади першого заступника та заступника головного редактора є рівнозначними, що відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності і штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, зобов`язувало роботодавця при вивільненні врахувати переважне право позивача на залишення на роботі, як працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Розгляд профспілковою організацією питання про надання згоди на його звільнення відбувся з порушенням строків розгляду листа (подання) відповідача, без його повідомлення про засідання профспілкової організації та його участі. Вказував на те, що він підпадає під державний захист відповідно до статті 53 Закону України "Про запобігання корупції", як особа, яка повідомила Національне антикорупційне бюро України про отримання неправомірної вигоди головним редактором ДП "Редакція журналу "Охорона праці" ОСОБА_3, а тому не міг бути звільнений з підприємства.


У листопаді 2017 року до касаційного суду надійшли заперечення (відзив)

ДП "Редакція журналу "Охорона праці" на касаційну скаргу, обгрунтовані тим, суд апеляційної інстанцій дійшов правильних висновків, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, з попередженням позивача про наступне вивільнення більш ніж за два місяці. На дату передбачуваного звільнення позивача, а саме на 10 січня 2017 року посада головного редактора ДП "Редакція журналу "Охорона праці" не була вакантною, оскільки головним редактором був ОСОБА_3, а на день фактичного звільнення позивача (02 лютого 2017 року), згідно наказу голови Держпраці від 01 лютого 2017 року, виконуючим обовʼязки головного редактора було призначено ОСОБА_2 . Покладаючи виконання обов`язків головного редактора ДП "Редакція журналу "Охорона праці" на ОСОБА_2, Держпраці, як орган, до сфери управління якого, зокрема належить наймання та звільнення головного редактора ДП "Редакція журналу "Охорона праці", у межах компетенції реалізував свої дискреційні повноваження на власний розсуд. При цьому, оскільки до повноважень виконуючого обовʼязки головного редактора ОСОБА_2 не належить питання щодо прийняття на роботу головного редактора, посилання позивача на те, що йому безпідставно не було запропоновано обійняти вказану посаду, як вакантну, є необгрунтованими. Оптимізація структури та штатного розпису ДП "Редакція журналу "Охорона праці" проводилася і раніше, з огляду на поступове падіння доходів підприємства, що свідчить про необхідність скорочення штату працівників.


Відповідно до статті 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня

2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.


Рух справи у суді касаційної інстанції


30 травня 2018 року справа передана до Верховного Суду.


Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.


Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.


Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.


Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій


Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 23 січня 2004 року працював у ДП "Редакція журналу "Охорона праці" на посаді заступника головного редактора, а з 05 травня 2014 року - першим заступником головного редактора ДП "Редакція журналу "Охорона праці".


Наказом головного редактора ДП "Редакція журналу "Охорона праці" ОСОБА_3 від 01 листопада 2016 року № 196-к "Про внесення змін до штатного розпису та скорочення штату працівників" з метою оптимізації фінансово-господарської діяльності, підвищення ефективності виробництва, збереження професійного кадрового потенціалу редакції, прийнято рішення про оптимізацію штату працівників шляхом скорочення з 10 січня 2017 року тринадцяти посад, у перелік яких включено посаду першого заступника головного редактора, яку займав позивач, та наказано не пізніше ніж за два місяця попередити працівників, у тому числі ОСОБА_1, про їх наступне вивільнення.


08 листопада 2016 рокуОСОБА_1 було попереджено про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням 10 січня 2017 року посади першого заступника головного редактора. З огляду на те, що на момент попередження вакантні посади на підприємстві були відсутні, ОСОБА_1 було роз`яснено, що трудовий договір з ним буде розірвано 10 січня 2017 року, згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, а у разі виникнення підходящої за кваліфікацією вакансії на підприємстві до закінчення двохмісячного терміну попередження, її буде запропоновано йому відповідно до чинного законодавства.


Наказом ДП "Редакція журналу "Охорона праці" від 10 січня 2017р. №5/1-к затверджено та з 10 січня 2017 року введено в дію нову структуру та штатний розпис підприємства з чисельністю 40 штатних одиниць, серед яких відсутня посада першого заступника головного редактора.


Наказом ДП "Редакція журналу "Охорона праці" № 6-к 10 січня 2017 року, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю на день звільнення першого заступника головного редактора ОСОБА_1, внесено зміни до наказу від 01 листопада 2016 року № 196-к, пунктом 2 якого обумовлено, що звільнення працівника відбудеться після повернення на роботу (тобто в перший день після закриття лікарняного).


................
Перейти до повного тексту