ПОСТАНОВА
Іменем України
30 травня 2019 року
м. Київ
справа №425/1485/17
адміністративне провадження №К/9901/23977/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мороз Л.Л.,
суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 425/1485/17
за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - Рубіжанське ОУ ПФУ) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою Рубіжанського ОУ ПФУ
на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 липня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Москаченко В.В. та
ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Чебанова О.О., -
ВСТАНОВИВ:
21 червеня 2017 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила;
- визнати неправомірними дії Рубіжанського ОУ ПФУ щодо невиплати їй пенсії за віком з 01 березня 2016 року;
- зобов`язати Рубіжанське ОУ ПФУ Луганської області поновити їй нарахування та виплату пенсії за віком з 01 березня 2016 року.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона має статус внутрішньо переміщеної особи, перебуває на обліку у відповідача, але з березня 2016 року пенсію не отримує. Ніяких рішень з приводу припинення виплати пенсії вона не отримувала. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати їй пенсії протиправними, оскільки відповідач, не виплачуючи позивачу пенсію, порушує її конституційні права, отже вона звернулася з цим позовом до суду.
Рубіжанський міський суд Луганської області постановою від 24 липня 2017 року задовольнив позовні вимоги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час припинення відповідачем виплати пенсії позивачу 01 березня 2016 року були відсутні, встановлені статтею 49 Закону України від 09 липня 20013 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підстави для такого припинення.
Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 вересня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції в частині позовних вимог за період з 01 березня по 31 грудня 2016 року, залишивши адміністративний позов в цій частині без розгляду. В іншій частині суд апеляційної інстанції постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 липня 2017 року - залишив без змін.
Ухвалюючи таке рішення суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог, проте застосував наслідки пропуску строку звернення до суду.
06 жовтня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Рубіжанського ОУ ПФУ, в якій, останнє, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована, зокрема, тим, що пенсійний орган правомірно припинив виплату пенсії позивачу у зв`язку із скасуванням останній довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу, оскільки актом обстеженні матеріально-побутових умов сім`ї не було підтверджено фактичне місце проживання ОСОБА_1 .
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).
Верховний Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що за інформацією пенсійної справи ОСОБА_1 було призначено пенсію за втратою годувальника Управлінням Пенсійного фонду в м. Рубіжне Луганської області згідно її заяви від 31 липня 2015 року (а.с.26 ).
Згідно копії паспорту позивача, її зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_1 (а.с. 5).
Згідно довідки від 21 липня 2015 року № 917008078 позивач взята на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в Управлінні праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради. Тимчасова адреса місця проживання позивача : АДРЕСА_2 . Ця довідка була видана позивачу 21 липня 2015 року, дата закінчення дії довідки не вказана (а.с.6).
Заявою від 15 серпня 2016 року позивач просила перераховувати її пенсію на її поточний рахунок у ТВБВ №10012/021 філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" (а.с. 34).
Згідно розпорядження від 31 липня 2015 року №6611 на перерахунок пенсії з 31 липня 2015 року, прийнятого пенсійним органом, з 31 липня 2015 позивачу було проведено перерахунок пенсії за віком, призначеної в минулих роках та продовжено її виплату (а.с.23).
З 01 березня 2016 року територіальним пенсійним органом було призупинено виплату пенсії як внутрішньо переміщеній особі, що визнано представником відповідача у письмових запереченнях (а.с.-2-4 , а.с.-19-22).
В червні 2017 позивач в телефонному режимі звернулася до відповідача з приводу припинення пенсійних виплат, на що їй повідомили, що її довідка про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції є недійсною.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.