ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 522/7636/14-ц
Провадження № 14-636цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Приморського району м. Одеси (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Одеської міської ради,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аракс-Груп" (далі - ТОВ "Аракс-Груп"), Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції (далі - Реєстраційна служба),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ТОВ "Аракс-Груп"
на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2015 року у складі судді Суворової О. В. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року у складі колегії суддів Дрішлюка А. І., Процик М. В., Сєвєрової Є. С.
у цивільній справі за позовом прокурора в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ТОВ "Аракс-Груп", Реєстраційної служби про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна із чужого незаконного володіння, зобов`язання вчинити діїта
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2014 року прокурор звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу допоміжного приміщення (горища) загальною площею 106,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, укладений 07 березня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 ; витребувати з незаконного володіння ТОВ "Аракс-Груп" допоміжне приміщення (горище), загальною площею 106,8 кв. м, розташоване за вказаною адресою; зобов`язати Реєстраційну службу скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_6 на спірне нерухоме майно, за індексним номером 768835 від 07 березня 2013 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) та зобов`язати Реєстраційну службу скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ "Аракс-Груп" на спірне нерухоме майно, за індексним номером 2232536 від 14 травня 2013 року у Державному реєстрі.
Вимоги прокурор мотивував тим, що 07 березня 2013 року ОСОБА_4 відчужила ОСОБА_6 допоміжне приміщення (горище) загальною площею 106,8 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, право власності на яке вона набула на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2012 року в справі № 1522/12104/12. ОСОБА_6 здійснив державну реєстрацію права власності на це приміщення в Державному реєстрі.
Позивач зазначав, що згідно з договором купівлі-продажу від 14 травня 2013 року ОСОБА_6 продав спірне нерухоме майно ТОВ "Аракс-Груп", яке зареєструвало право власності на нього в Державному реєстрі.
Прокурор зазначив, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2013 року заочне рішення цього ж суду, на підставі якого за ОСОБА_4 визнано право на спірне нежитлове приміщення скасовано, у зв`язку із чим підстави набуття права власності останньою на вказану нерухомість відпали. Вважав, що вона не мала права відчужувати допоміжне приміщення (горище) загальною площею 106,8 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, оскільки майно, що є власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, вибуло з володіння власника цього майна поза його волею. Прокурор, посилаючись на статті 215, 216 та 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2015 року позов прокурора задоволено частково. Витребувано на користь Одеської міської ради з незаконного володіння ТОВ "Аракс-Груп" допоміжне приміщення загальною площею 106,8 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано Реєстраційну службу скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 768835 від 07 березня 2013 року у Державному реєстрі. Зобов`язано Реєстраційну службу скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за індексним номером 2232536 від 14 травня 2013 року у Державному реєстрі. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2015 року заяву ТОВ "Аракс-Груп" про перегляд заочного рішення цього ж суду залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правові підстави для визнання недійсним укладеного 07 березня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу допоміжного приміщення загальною площею 106,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради без її згоди на підставі скасованого судового рішення, яким визнано право власності за ОСОБА_4 на допоміжне приміщення загальною площею 106,8 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, тому вказане майно має бути витребувано з незаконного володіння теперішнього власника - ТОВ "Аракс-Груп" з виключенням відповідних записів з Державного реєстру.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26 квітня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Аракс-Груп" відхилено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2015 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що спірне нежитлове приміщення є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, а підтвердження того, що спірне приміщення використовується для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку АДРЕСА_1, відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2016 року ТОВ "Аракс-Груп" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просило скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Узагальнені доводи, наведені в касаційній скарзі
Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо виникнення в Одеської міської ради права власності на спірне нерухоме майно, що унеможливлює витребування цього майна на її користь.
Також зазначає, що дії щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, зокрема прийняття рішення про реєстрацію права власності, безпосереднє здійснення реєстрації права власності, а також рішення про скасування права власності, вчиняються Реєстраційною службою як суб`єктом владних повноважень, тому вказані вимоги повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2016 року справу призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У лютому 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 грудня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди установили, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2012 року у справі № 1522/12104/12 визнано за ОСОБА_4 право власності на допоміжне приміщення (горище), площею 106,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
07 березня 2013 року ОСОБА_7, що діяв від імені ОСОБА_5, який у свою чергу діяв від імені ОСОБА_4, та ОСОБА_6 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_6 придбав спірне нерухоме майно.
Реєстраційною службоюприйнято рішення за індексним номером 768835 від 07 березня 2013 року у Державному реєстрі про державну реєстрацію за ОСОБА_6 права на спірне майно.
14 травня 2013 року ОСОБА_6 та ТОВ "Аракс-Груп" уклали договір купівлі-продажу допоміжного приміщення (горища) площею 106,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Того ж дня Реєстраційною службою зареєстровано за ТОВ "Аракс-Груп" право власності на спірне нерухоме майно та внесено відповідний запис до Державного реєстру.
Суди встановили, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2013 року заочне рішення цього ж суду, яким за ОСОБА_4 визнано право власності на спірне нерухоме майно, скасовано.
Ухвалою цього ж суду від 20 червня 2013 року позовну заяву ОСОБА_4 до Одеської міської ради про визнання права власності на допоміжне приміщення (горище) площею 106,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, залишено без розгляду.
Звертаючись до суду з указаним позовом, прокурор посилався на порушення права власності Одеської міської ради через вибуття належного їй майна не з її волі іншим шляхом. Просив витребувати на її користь спірне нерухоме майно від ТОВ "Аракс-Груп" та зобов`язати державного реєстратора скасувати реєстрацію права власності за теперішнім і попереднім власниками вказаного нерухомого майна на це майно у Державному реєстрі.
Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, при цьому визначення предмета та підстав позову, обрання способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено у статті 15 ЦПК України (у зазначеній редакції), а саме: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України; тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Частиною другою статті 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За правилами частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширювалася на правовідносини, що виникали у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
До адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням таким суб`єктом владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має і особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Тобто суд повинен з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило) майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
Предметом указаного спору є право на об`єкт нерухомого майна, який прокурор вважає власністю територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради (комунальною власністю), що вибув із володіння ради поза її волею.
Статтею 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статі 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.
Відповідно до статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У статті 1 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) зазначено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах належним їй майном як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.