1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду





ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 554/10058/17

Провадження № 14-20цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,


суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П ., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,


учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича (далі - ПАТ "Банк Михайлівський", уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно),


розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4


на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2018 року у складі колегії суддів Панченка О. О., Обідіної О. І., Пікуля В. П.


у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ "Банк Михайлівський" в особі уповноваженої особи Фонду Волкова О. Ю. про захист прав споживача - визнання права та зобовʼязання подати інформацію про включення до переліку вкладників, і



УСТАНОВИЛА:


Короткий зміст позовних вимог


14 грудня 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право на отримання грошових коштів за вкладом на рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 105 тис. грн за рахунок Фонду, зобовʼязати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за вищевказаним рахунком.


Вимоги мотивувала тим, що 11 квітня 2016 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" (далі - ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр") укладено договір позики № 980-024-000219282, за яким вона надала товариству у тимчасове користування за плату грошові кошти у сумі 105 тис. грн, які позичальник зобов`язався повернути з процентами у розмірі 29,81 % річних не пізніше 25 квітня 2016 року на її поточний рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський". 19 травня 2016 року ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" перерахувало на її поточний рахунок позичені кошти.


Зазначала, що після запровадження 23 травня 2016 року у ПАТ "Банк Михайлівський" тимчасової адміністрації та з 13 липня 2016 року - початку процедури ліквідації банку їй не повернуто усіх коштів, що підлягають відшкодуванню Фондом у межах граничного розміру відшкодування коштів. У задоволенні її заяви про включення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, уповноваженою особою Фонду відмовлено з посиланням на нікчемність правочину (транзакцію), здійсненого ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" на суму 105 тис. грн. Вважала, що уповноваженою особою Фонду порушено гарантоване законом право виплати за вкладом.


Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій


Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 04 квітня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано право ОСОБА_4 на отримання відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI"Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) відшкодування грошових коштів за рахунок Фонду за рахунком № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський" на суму 105 тис. грн. Зобов`язано уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_4 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, за вищевказаним рахунком на суму 105 тис. грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.


Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти, що надійшли на поточний рахунок ОСОБА_4 у ПАТ "Банк Михайлівський", є вкладом у розумінні Закону № 4452-VI, а тому у відповідача виник обов`язок щодо відшкодування позивачу зазначених грошових коштів за рахунок Фонду. Доказів на підтвердження нікчемності транзакцій ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" щодо перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_1 не надано. Оскільки ОСОБА_4 не була включена до переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, з посиланням на нікчемність переказу грошових коштів на її поточний рахунок, що не знайшло свого підтвердження, її позовні вимоги підлягають задоволенню. Зважаючи на те, що спір між сторонами виник з цивільно-правової угоди банківського вкладу, він підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.


Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2018 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 04 квітня 2018 року скасовано. Провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.


Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки Фонд є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, наділений управлінськими функціями, а тому є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).


Короткий зміст вимог касаційної скарги


У липні 2018 року ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.


Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу


Касаційна скарга мотивована тим, що уповноважена особа Фонду у частині реалізації своїх повноважень щодо управління банком, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, є по суті керівником банківської установи та діє як представник сторони договірних відносин. У таких відносинах не вбачається ознак адміністративного або іншого владного підпорядкування однієї сторони другій стороні, а відтак ці відносини не можуть бути віднесені до публічно-правових. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2309цс16 та від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2735цс16. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 910/8132/17 зробила висновок, що спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права або інтересу, як правило, майнового, конкретного субʼєкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії субʼєктів владних повноважень. Відтак помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних та господарських спорів недостатньо застосувати виключно формальний критерій - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин, тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Вважала, що цей спір не підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства, а підлягає вирішенню за правилами цивільної юрисдикції.


Позиція інших учасників справи


У вересні 2018 року уповноважена особа Фонду подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, відтак спір є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 804/15159/15.


Рух справи у суді касаційної інстанції


Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.


Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 12 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.


Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.


Позиція Великої Палати Верховного Суду


Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.


Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.


У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.


За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.


Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.


Суди установили, що 18 червня 2015 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено договір № 980-024-000000833 банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)", відповідно до якого банк відкрив їй поточний рахунок № НОМЕР_1 .


11 квітня 2016 року ОСОБА_4 уклала з ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" договір № 980-024-000219282, за яким позивачка надала товариству грошові кошти у сумі 105 тис. грн, які позичальник зобов`язався повернути та сплатити проценти у розмірі 29,81 % річних не пізніше 25 квітня 2016 року на її поточний рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський".


19 травня 2016 року ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" перерахувало на рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський" кошти на суму 105 тис. грн згідно з договором № 980-024-000219282.


На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року № 14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 23 травня 2016 року № 812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", згідно з яким з 23 травня 2016 року запроваджено тимчасову адміністрацію, на здійснення якої призначено уповноважену особу Фонду.


На підставі постанови Правління НБУ від 12 липня 2016 року № 124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 липня 2016 року № 1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатору банку", згідно з яким з 13 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації банку.


ОСОБА_4 зверталася до відповідача із заявою про включення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, на що отримала повідомлення від 24 січня 2017 року про те, що переказ коштів на її поточний рахунок у ПАТ "Банк Михайлівський" є нікчемним.


Вирішуючи питання стосовно юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.


Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція.


Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.


Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.


У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.


У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.


Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.


Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року)компетенція адміністративних судів поширювалася, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.

У пунктах 1, 5 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому субʼєкту законом.


Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року)справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.


Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.


Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року)).


................
Перейти до повного тексту