ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2019 року
м. Київ
Справа № 552/91/18
Провадження № 14-18цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі - ПАТ "Банк Михайлівський", уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно),
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів Триголова В. М., Прядкіної О. В., Лобова О. А.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Банк Михайлівський", від імені якого діє уповноважена особа Фонду, про захист прав споживача, визнання права та зобов`язання вчинити дії, та
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
28 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив: визнати за ним право на отримання відшкодування за вкладом за рахунок Фонду у розмірі 10 057,93 грн; зобовʼязати уповноважену особу Фонду включити його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за рахунком № НОМЕР_1 на суму 10 057,93 грн.
На обґрунтування вказаних позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він та ПАТ "Банк Михайлівський" уклали договір банківського рахунку, у зв`язку з чим йому відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 .
11 квітня 2016 року ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" (далі - ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр", товариство) уклали договір позики № 980-024-000219575, за яким позивач надав товариству у тимчасове користування за плату грошові кошти у сумі 10 000,00 грн, які позичальник зобов`язався повернути з процентами за користування коштами на його поточний рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ "Банк Михайлівський".
19 травня 2016 року ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" виконало зобовʼязання за договором позики, перерахувавши на його поточний рахунок кошти у розмірі 10 057,93 грн, що підтверджується наданою ПАТ "Банк Михайлівський" випискою за рахунком № НОМЕР_1 за період з 01 травня 2016 року по 23 травня 2016 року та платіжним дорученням від 19 травня 2016 року № 1460.
Рішенням правління Національного банку України від 23 травня 2016 року ПАТ "Банк Михайлівський" визнано неплатоспроможним, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 12 липня 2016 року відкликано банківську ліцензію ПАТ "Банк Михайлівський", розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський".
Станом на дату запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" залишок коштів на його поточному рахунку № НОМЕР_1 становив 10 057,93 грн, які відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI) гарантуються Фондом у межах граничного розміру відшкодування коштів.
Однак заяву позивача про включення до переліку вкладників уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" не задоволено, з посиланням на нікчемність (транзакції) здійсненого ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" перерахування на його поточний рахунок грошових коштів у розмірі 10 057,93 грн, оскільки на момент проведення зазначеної транзакції ТОВ "Кредитний-інвестиційний центр" не мало у своєму розпорядженні достатньої кількості залишку коштів для проведення розрахунків за договором.
На думку позивача, уповноважена особа Фонду порушила його гарантоване законом право виплати за вкладом.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 22 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право на відшкодування за вкладом за рахунок Фонду на суму 10 057,93 грн. Зобов`язано уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду, за рахунком № НОМЕР_1 .
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції керувався тим, що кошти, які надійшли на поточний рахунок ОСОБА_1 у ПАТ "Банк Михайлівський", є вкладом у розумінні Закону № 4452-VI, а тому з дня запровадження ліквідаційної процедури у ПАТ "Банк Михайлівський" у Фонду виник обов`язок щодо відшкодування позивачу зазначених коштів за рахунок коштів Фонду.
Доказів на підтвердження нікчемності транзакцій ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" щодо перерахування грошових коштів на рахунок № НОМЕР_1 не надано.
Оскільки ОСОБА_1 не був включений до реєстру осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, з посиланням на нікчемність переказу грошових коштів на його поточний рахунок, що не знайшли свого підтвердження, то суд зробив висновок, що його порушені права підлягають відновленню в обраний позивачем спосіб.
Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ "Банк Михайлівський", від імені якого діє уповноважена особа Фонду, задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 22 лютого 2018 року скасовано. Провадження у справі закрито на підставі частини першої статті 377 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2018 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір, який виник між сторонами у справі, не має ознак публічно-правового, оскільки обумовлений порушенням прав позивача внаслідок прийняття рішення про визнання правочину нікчемним, а заявлені позовні вимоги не стосуються безпосередньої діяльності (бездіяльності) Фонду як державної спеціалізованої установи та випливають з порушення його цивільних прав, тому цей спір підлягає розгляду у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу уповноважена особа Фонду зазначила, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про наявність публічно-правового характер спору щодо формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Позовні вимоги ОСОБА_1 не стосуються виконання цивільно-правових угод, укладених між ним та уповноваженою особою Фонду та/або Фондом, а тому відсутні підстави для розгляду спору у порядку цивільного судочинства.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 09 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 12 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року)компетенція адміністративних судів поширювалася, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, установлених законом.
У пунктах 1, 5 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, а також спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому субʼєкту законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року)справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року)).
Аналогічне визначення міститься у пункті 7 частини першої статті 4 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною визначальною рисою адміністративних правовідносин є владне підпорядкування однієї сторони цих відносин іншій стороні. Сторони в адміністративному спорі ще до його виникнення повинні перебувати у відносинах вертикального підпорядкування.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року).