ПОСТАНОВА
Іменем України
28 травня 2019 року
Київ
справа №810/2286/16
провадження №К/9901/38756/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., провівши попередній розгляд справи за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Втортех" про застосування заходів реагування, за касаційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Панової Г.В. від 16 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О., Троян Н.М. від 27 червня 2017 року,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2016 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області звернулась до адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Втортех", у якому просило застосувати заходи реагування у вигляді повного зупинення роботи Товариства з обмеженою відповідальністю "Втортех", за адресою: вулиця Богунського, 26, місто Бровари, Київська область.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
3. Рішення судів мотивовано тим, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області не надало достатніх доказів на підтвердження того, що діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю "Втортех" створює загрозу життю та здоров`ю людей, у зв`язку з чим відсутні підстави для вжиття заходів реагування у вигляді повного зупинення роботи.
3. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
5. Відповідно до частини першої статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
6. Відповідно до частин дев`ятої, десятої статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.
7. Будь-яке відхилення від встановленого законом порядку розгляду справ зазначеної категорії (що розглядались за скороченим провадженням), в тому числі й у спосіб касаційного перегляду призведе до порушення принципу правової визначеності.
8. Принцип верховенства права, закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, судова практика Європейського суду з прав людини передбачає можливість відступу від букви закону, але для цього мають бути виняткові обставини.
9. Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року № 26737/95).